На довгім шляху філософську провину.
Прости йому гріх, перворідная мати,
Тебе не беріг, аби знов воскресати...
Сучасний філософ основ не кидає:
Питво вподобляє, а кухлі - міняє...
То ж грекам лишають тягар многослов’я
І п’ють за твоє Україно, здоров’я.
1994
Луцьк
ЖИТТЄВА ПОЗИЦІЯ
Соціалізму й капіталу
Вивча єство робочий люд
І розбирається помалу
Де жити краще - там чи тут?
Відомий майстер підбирати
Слівце веселе і метке,
На це питання мудрувате
Дід Саливон сказав таке:
"Якщо обрати можна вільно,
Я б не робив комірником
В капіталізмі - й під дрючком!
В соціалізміі - власність спільна, -
Піду в комору добровільно".
1991
ПРАВДИВЕЄ СЛОВО
Пишу тихо, розвидняю
Політичні нетрі,
Житлоплощу файну маю:
П’ять квадратних метрів!
А це ж більше, чи не вдвічі,
Чим у Діогена?
І не колють мені вічі
Ні совість, ні гени.
А маніжним і дволиким
Панам безголовим
Тицьне дулю в ситі пики
Правдивеє слово.
1994
З НАТУРИ
Присів у крісло. Роздивився,
Потер долоні. Ого-го!
Таки домігся я. Добився!
Таки доп’явся до свого!
Тепер не спочивать, нівроку,
На лаврах сил не берегти,
Бо за чотири куцих роки
Чимало треба потягти.
Не малювать собі портрета
І пільгових не мати благ,
Щоб відчував авторитета
Кооператор і завмаг.
Старі прийоми всім знайомі,
Тому їх і зневажив я:
Усе повинно бути в домі,
А як - то справа не моя!
Перебудовують все дужче
Святоші кендюхи свої,
Бо невсипущі, невмирущі
У нашім краї холуї.
1990
ДО РУХУ
Кидаю дудлити сивуху,
А ноги в руки заберу
І хутко під знамена Руху
Хоча й хитаючись, попру.
Уже й без мене там Іванів
Набилося під самий дах:
І діячів, і горлопанів,
І заклопотаних невдах.
Та зрозумійте, добрі люди,
Для кого Рух - мов гострий ніж:
Мене ж запродали Іуди
У тридцять третьому й раніш.
Мені, "хохляцькому нікчемі",
Дісталась доленька лиха
І на своєму чорноземі
Я розкуркулений здихав.
Долоні вкрились черепками, -
Для батьківщини та сім’ї,
І захищав із матюками
Я дисертації свої.
Нехай життя ідеї носить,
Туди-сюди перехиля,
Я ж так скажу: "Громадо, досить
Робити з мене дурмеля!
Розумно питиму з братами
І наливати буду їм,
Бо похмеляться до нестями
Прийдеться в домі - у своїм!"
1990
А я стою один меж них
В ревущем пламени и дыме
И всеми мыслями моими
Молюсь за тех и за друг
Максимилиан Волошин
* * *
До часу приховавши в шафи
Свої регалії бліді,
Повзводно пруться на "Гаввафи"*,
Без хисту й розуму судді.
І демократи й комуністи
За ненаситні пироги
Один одного ладні з’їсти,
Вже мафіозні вороги.
А поміж ними, мов дитина,
Котру забули світ і Бог,
Моя голодна Україна
За поли сіпає обох!
1993
______________
*Гаввафа – місце з котрого Понтій Пілат,
римський намісник, судив
Іісуса Христа
ПАРТІЇ ВЛАДИ
Які вони?
Маленькі... І чималі
Добро і зло пригрівши водночас.
Улесливо - народну кров смоктали,
Довірливих - обдурювали нас.
Поцупили і льготи і квартири
У старців потягнули калача
У чарці утопили віру,
Знеславили благословенний час.
В спектаклях передвиборних завзятих
Нам крутять розцяцьковане кіно...
Із-під знамен сумлінних демократів
Стирчать знайомі маківки давно.
1994
ПОВІСТЬ З 2 -х ЧАСТИН
IРахують.
Крадуть.
П’ють.
Торгують.
Веселяться.
Не сіють
І не жнуть.
І Бога не бояться.
2Живуть на копійки,
Віддавши все державі,
І молять, диваки:
"Помилуй, Боже правий..."
1993
* * *
Політика складна потвора
Міняє єстество своє
І те, чому молилась вчора
Сьогодні вже не визнає.
Не полюбляю небилички
Та бачу істини прості:
Вже зрікся Леніна Павличко
І Драч блакитно - пожовтів.
У що ж повірити громаді
В яке веселе чи сумне
Коли такі хороші дяді
Не заперечують панель?
Чи кучерява ти, чи лиса
Моя "макітра", не журись
У полтавчанина Бориса
Державній мудрості повчись:
Уважно і привітно слуха,
Не одвертаючи лиця,
Розпанихидить велич духу
Во ім’я Господа - творця.
Сльозами обіллєм культуру,
Та щоб нагодувать сім’ю
Несу здавать в макулатуру
Біду розплескану мою.
1993
* * *
Одне і теж мололи всоте
В бундючній псевдоборотьбі
І трохи вгамувавши рота
Ситенько ляпали собі.
Два дні собі пропонували,
Та підкріпившись до основ
Два тижні доопрацювали,
Щоб потім все почати знов.
І кожен гриз державний стовбур,
Пославши всіх не перший раз,
На себе тяг суспільну ковдру
І загрібав живими нас.
І лиш одна - розумна мати
Явила мудрість всіх століть:
"Коли ви хочете урвати,
Кого роздягнете, скажіть?!"
P . S. Іван сердитий на громаду
І на навколишні світи
Послав усіх... в верховну раду,
Бо далі нікуди іти...
1996
* * *
Зібралася рідня...
У тітки іменини!
Гармидер нетривкий
І я жартую теж.
Забуте відчуття
Єдиної родини
Розвиднює роки,
Єднає кроки веж.
З ясної видноти
Проглянеться минуле,
Майбутнього - нема, -
Будення затягло.
Омріяні світи
Давно усі забули,
Невиразність німа