Охоплює село...
Кудись у нову путь
Лаштують Україну
Великі шахраї
Далекі мастаки.
Та звично спини гнуть
Одарки і Горпини
Їм ніколи в брехні
"Чесати" язики.
1997
КОМПЕНСАЦІЙ ДУЛІ
Минулеє собаче
Зійшло - добром:
Я сам себе призначив
Директором.
Печатку маю, бланки,
А грошей - ні,
Із вечора до ранку
Пишу пісні.
А навкруги хороші
Сюжетики:
Поети роблять гроші
З політики.
Жалкують, що ледачі
Були батьки
І хутко ліплять дачі,
Та ще й які!
Сумлінно проклинають
Часи руді,
Кмітливо співчувають
Моїй біді.
В моїй біді застойній,
Чорнобильській,
Живуть цілком пристойно
І -тний І -ський.
А ми часи минулі
Згадаємо,
Бо компенсацій дулі
З них маємо!
1993
ОДНИНА І МНОЖИНА
У застінках однина
По печінці била,
А байдужа множина
Воленьку згубила...
Де вона? Чия вина? -
Квокче люд убогий.
І ховає давнина
До могили - Бога!
Чого варта тлінна плоть -
Міркуй, побратиме,
Очі вгору не підводь
Космос - не вестиме!
Не подасть ніхто руки
Ні "лендліз", ні хліба.
Розіпнуть за мідяки
За "сенк’ю" й "спасіба".
То ж берись мерщій Іване
Звично - за чепіги,
Поки нова татарва
Не спалила книги.
Рідну мову воскресай,
Козацьку науку,
Щоб зуміли коровай
Замісить онуки,
Щоб не було ні кінця,
А ні переводу
Віри в Господа творця
Й козацькому роду!
1994
"людина"
Від кроманьйонця і дуліба
Та до житомирських жидів
Печуть думки про кусень хліба,
А про горілку й поготів.
Навіщо муки, творчі злети,
В часи розпуки - боротьба?
Митці, філософи, поети -
То ж імпотентна шантрапа!
А ми міркуємо, не слабо,
Без протоколів і заяв:
Поїсти, випити і бабу!
І щоб надійно "герць" стояв!
1996
ПЕРЕНЕДОПЕРЕСТРОЇВСЬ
Давно не був я в Ірпіні,
Важіє серце, наче камінь,
Ні пить не хочеться мені,
Ні милуватися жінками.
Уже дивується сім’я,
Уже й онук занепокоївсь...
Мо, "недоперестроївсь" я,
Чи може пере- перестроївсь?
У чому справа, "другарі"?
Моя макітра так збагнула:
Мо, перестройка - угорі,
А унизу - живе минуле?
І більший меншого скубе,
Як в сковородинському часі,
Хто що спроможеться - гребе
Й клянеться в відданості "масі"...
Нехай промови розмашні
Пер... "депутатський корпус" слуха!
Я ж не люблю, коли мені
Локшину вішають на вуха.
1987
ЗОЛОТОМУ ТІЛЬЦЮ
Ти роз’їжджаєш в мерседесі,
А ми - "кравчучку" ще премо.
Ти в телерадіо і пресі,
А ми, "горбаті", мовчимо.
Нам ніколи у небо глянуть,
А ти нам "снікерси" та п’янь!
Чутливі вуха наші в’януть
Од всіх твоїх "благодіянь".
То де ж ти так прибарахлився?
І звідкіля такий "крутий"?
Розперезався, роз’ятрився
Тілець фальшиво-золотий.
А ми не ремствуєм, нівроку,
То ліки, то сивуху п’єм...
Себе з сімнадцятого року
І не припнем і не доб’єм...
Нехай твої діла і штуки
Вкрива історії пилок,
А ми навчатимем онуків
Не повторяти помилок.
Не плазувати, жебраками,
Щоб на горьованій землі
Не курвились політикани
І не плодились дурмелі.
1995
СУСПІЛЬНЕ КОЛО
Холоп. Підпанок.
Пан. Царьок.
І знов холоп!
Суспільне коло,
Від свастики і до зірок,
Заполонило світ довкола.
Добродій, що сидить вгорі,
Шукає тепле місце вище.
Знайде! Майне в поводирі
І пнеться в "слуги" - на горище!
А над горищем - сам Господь!
Між "слуг" не має конкурентів.
То ж очі вгору не підводь,
Завдячуй персональній "ренті".
І доживай холопський вік,
Поки спочинеш на привіллі, -
Звичайний вбогий чоловік
У розцяцькованій могилі.
1993
ТІНІ
Де ви люди, озовіться!
Тіні, тіні, мов примари,
Стерті губи, стерті лиця
На безликому базарі.
Мислі плоскі, думи прісні, -
Про купони та "доляри".
Повсякдення ненависне, -
За "всеядність" Божа кара.
Де ви мову загубили,
Без’язикі українці?
Чи в Україні любили
Тільки сало, мов чужинці?
Кому гідність запродали?
За яку слизьку валюту,
В рідний край вселили "вдало"
І зневагу і спокуту?
1993
Трудоодиниці.
Батько ходить без штанів,
Мати без спідниці...
(З віршів поета-диссидента)
* * *
Ніч. Село.
Похмурі стріхи.
Переплутані стежки.
Аромати нелупихи.
Нерозважливі пляшки...
Має вільна Україна
Трохи мови і жаргон.
Картоплину,
Цибулину,
Самогубний самогон.
Має те, що заробила
На злиденні трудодні,
Має те, що й не наснила
В неприкаянному сні.
Дослухайся, нене рідна!
Чуєш, дзенькають чарки?
То життя свої нуклідне
Обмивають земляки!
Мо доп’ються до гарячки,
І в свободні, вільні дні
Розбиратимуться рачки:
"Поважаємо", чи ні?
1992
СПОКОНВІКУ
У чарках - не мілко,
Огірки - смачні,
Пив козак горілку
І співав пісні:
Міру треба знати
Кожному - свою:.
Як нема то й хватить,
Бо курінь проп’ю.
Напиватись, люди
Нам не до лиця,
Чом же звідусюди
Лине пісня ця?
Міру треба знати
Кожному свою.
Як нема - то й хватить,
Бо себе проп’ю!
Ми не просихаєм
І вподовж віків
І собі співаєм
Пісню козаків:
Міру треба знати
Кожному свою,
Як нема - то й хватить
Бо любов проп’ю.
Слухай, Україно,
На сумнім віку
Від дочки і сина
Пісеньку п’янку:
Міру треба знати