Выбрать главу

Охоплює село...

Кудись у нову путь

Лаштують Україну

Великі шахраї

Далекі мастаки.

Та звично спини гнуть

Одарки і Горпини

Їм ніколи в брехні

"Чесати" язики.

1997

КОМПЕНСАЦІЙ ДУЛІ

Минулеє собаче

Зійшло - добром:

Я сам себе призначив

Директором.

Печатку маю, бланки,

А грошей - ні,

Із вечора до ранку

Пишу пісні.

А навкруги хороші

Сюжетики:

Поети роблять гроші

З політики.

Жалкують, що ледачі

Були батьки

І хутко ліплять дачі,

Та ще й які!

Сумлінно проклинають

Часи руді,

Кмітливо співчувають

Моїй біді.

В моїй біді застойній,

Чорнобильській,

Живуть цілком пристойно

І -тний І -ський.

А ми часи минулі

Згадаємо,

Бо компенсацій дулі

З них маємо!

1993

ОДНИНА І МНОЖИНА

У застінках однина

По печінці била,

А байдужа множина

Воленьку згубила...

Де вона? Чия вина? -

Квокче люд убогий.

І ховає давнина

До могили - Бога!

Чого варта тлінна плоть -

Міркуй, побратиме,

Очі вгору не підводь

Космос - не вестиме!

Не подасть ніхто руки

Ні "лендліз", ні хліба.

Розіпнуть за мідяки

За "сенк’ю" й "спасіба".

То ж берись мерщій Іване

Звично - за чепіги,

Поки нова татарва

Не спалила книги.

Рідну мову воскресай,

Козацьку науку,

Щоб зуміли коровай

Замісить онуки,

Щоб не було ні кінця,

А ні переводу

Віри в Господа творця

Й козацькому роду!

1994

"людина"

Від кроманьйонця і дуліба

Та до житомирських жидів

Печуть думки про кусень хліба,

А про горілку й поготів.

Навіщо муки, творчі злети,

В часи розпуки - боротьба?

Митці, філософи, поети -

То ж імпотентна шантрапа!

А ми міркуємо, не слабо,

Без протоколів і заяв:

Поїсти, випити і бабу!

І щоб надійно "герць" стояв!

1996

ПЕРЕНЕДОПЕРЕСТРОЇВСЬ

Давно не був я в Ірпіні,

Важіє серце, наче камінь,

Ні пить не хочеться мені,

Ні милуватися жінками.

Уже дивується сім’я,

Уже й онук занепокоївсь...

Мо, "недоперестроївсь" я,

Чи може пере- перестроївсь?

У чому справа, "другарі"?

Моя макітра так збагнула:

Мо, перестройка - угорі,

А унизу - живе минуле?

І більший меншого скубе,

Як в сковородинському часі,

Хто що спроможеться - гребе

Й клянеться в відданості "масі"...

Нехай промови розмашні

Пер... "депутатський корпус" слуха!

Я ж не люблю, коли мені

Локшину вішають на вуха.

1987

ЗОЛОТОМУ ТІЛЬЦЮ

Ти роз’їжджаєш в мерседесі,

А ми - "кравчучку" ще премо.

Ти в телерадіо і пресі,

А ми, "горбаті", мовчимо.

Нам ніколи у небо глянуть,

А ти нам "снікерси" та п’янь!

Чутливі вуха наші в’януть

Од всіх твоїх "благодіянь".

То де ж ти так прибарахлився?

І звідкіля такий "крутий"?

Розперезався, роз’ятрився

Тілець фальшиво-золотий.

А ми не ремствуєм, нівроку,

То ліки, то сивуху п’єм...

Себе з сімнадцятого року

І не припнем і не доб’єм...

Нехай твої діла і штуки

Вкрива історії пилок,

А ми навчатимем онуків

Не повторяти помилок.

Не плазувати, жебраками,

Щоб на горьованій землі

Не курвились політикани

І не плодились дурмелі.

1995

СУСПІЛЬНЕ КОЛО

Холоп. Підпанок.

Пан. Царьок.

І знов холоп!

Суспільне коло,

Від свастики і до зірок,

Заполонило світ довкола.

Добродій, що сидить вгорі,

Шукає тепле місце вище.

Знайде! Майне в поводирі

І пнеться в "слуги" - на горище!

А над горищем - сам Господь!

Між "слуг" не має конкурентів.

То ж очі вгору не підводь,

Завдячуй персональній "ренті".

І доживай холопський вік,

Поки спочинеш на привіллі, -

Звичайний вбогий чоловік

У розцяцькованій могилі.

1993

ТІНІ

Де ви люди, озовіться!

Тіні, тіні, мов примари,

Стерті губи, стерті лиця

На безликому базарі.

Мислі плоскі, думи прісні, -

Про купони та "доляри".

Повсякдення ненависне, -

За "всеядність" Божа кара.

Де ви мову загубили,

Без’язикі українці?

Чи в Україні любили

Тільки сало, мов чужинці?

Кому гідність запродали?

За яку слизьку валюту,

В рідний край вселили "вдало"

І зневагу і спокуту?

1993

Трудодні ви, трудодні,

Трудоодиниці.

Батько ходить без штанів,

Мати без спідниці...

(З віршів поета-диссидента)

* * *

Ніч. Село.

Похмурі стріхи.

Переплутані стежки.

Аромати нелупихи.

Нерозважливі пляшки...

Має вільна Україна

Трохи мови і жаргон.

Картоплину,

Цибулину,

Самогубний самогон.

Має те, що заробила

На злиденні трудодні,

Має те, що й не наснила

В неприкаянному сні.

Дослухайся, нене рідна!

Чуєш, дзенькають чарки?

То життя свої нуклідне

Обмивають земляки!

Мо доп’ються до гарячки,

І в свободні, вільні дні

Розбиратимуться рачки:

"Поважаємо", чи ні?

1992

СПОКОНВІКУ

У чарках - не мілко,

Огірки - смачні,

Пив козак горілку

І співав пісні:

Міру треба знати

Кожному - свою:.

Як нема то й хватить,

Бо курінь проп’ю.

Напиватись, люди

Нам не до лиця,

Чом же звідусюди

Лине пісня ця?

Міру треба знати

Кожному свою.

Як нема - то й хватить,

Бо себе проп’ю!

Ми не просихаєм

І вподовж віків

І собі співаєм

Пісню козаків:

Міру треба знати

Кожному свою,

Як нема - то й хватить

Бо любов проп’ю.

Слухай, Україно,

На сумнім віку

Від дочки і сина

Пісеньку п’янку:

Міру треба знати