3. З’єднання бомбардувальної авіації, яке досі базувалося на острові Кріт, перебазовано на Східний фронт: переважна частина — до Криму, решта — на інші ділянки півдня.
4. Втрати Німеччини на Східному фронті становили з 12 червня до кінця вересня 45 літаків на день.
5. Новий літак типу «месершміт» має дві гармати і два кулемети. Всі’ вони встановлені на крилах. Швидкість 600 км на годину…»
«Директору.
Блискавка.
Генштаб очікує зараз вищого піку радянського наступу, а саме — великого наступу Червоної Армії в районі Курська в напрямку Глухів — Конотоп і в свою чергу планує прорив радянських армій з району Харкова силою не менш 2-х корпусів між Богодуховом і Конотопом…»
«Директору.
Блискавка.
Росіянам удалося прорвати фронт у районі дій 61-і гренадерської дивізії (18-ї армії під командуванням генерала Ліндеманна). Німці дізналися, що триває концентрація радянських сил на Нижньому Волхові і в районі Ленінграда. Німецьке головне командування вважає, що останнім часом до Ленінграда, через Мурманськ і Вологду, надійшла велика кількість воєнних матеріалів, а також військ через Шліссельбург і повітрям…
Німецьке головне командування чекає посилення російської активності в районах Неви, Волхова, Свіру.
З цієї причини німецьке командування вирішило прискорити спорудження оборонних рубежів та укріплень «Східний мур» у північному секторі, а саме: в Естонії та Латвії. У зв’язку з дещо критичним становищем на невському фронті («Нева-фронт») довелося перекинути частину резервів, що знаходяться поблизу Оредежа. Ці резерви призначені також для забезпечення комунікацій між Сольцями і Дитячим Селом…»
У двері постукали.
— Прошу.
Увійшов схвильований черговий офіцер з дешифрувального відділу.
— Товаришу генерал, надзвичайна подія!
— Що трапилося? — одразу стурбувався генерал.
— Одержано першу шифровку з Берліна від Студентки. Характер повідомлення позитивний. Однак через кілька хвилин з того ж передавача ми одержали повідомлення про провал Пенелопи та арешт Меркурія.
— Негайно мені на стіл!
— Я приніс. Ось вони. — Черговий простягнув Сербулову тонюсіньку папочку.
— Дякую. Можете йти.
І ось вони перед ним — ці дві шифрограми, що надійшли одна за одною з невеликим інтервалом.
Перша:
«Професору.
Екзамен склала. Під дахом прописана. Хейніш очолив берлінський «Цепелін», діяльність якого контролює Ніка. «Ц» готує агентів для диверсій в тилу наших військ на Кавказі. Студентка».
Друга, з того ж передавача:
«Директору.
Фант.
Меркурія схоплено. Я…»
Фант — заздалегідь умовлена позначка про провал.
Далі намагалася передати відкритим текстом суттєве. На слові «я» передачу обірвано.
Генерал Сербулов сховав у долонях враз змарніле обличчя. Втрати! Скільки їх уже було… І завжди — найкращі люди… Власне, чому найкращі? Усі в критичних ситуаціях борються до кінця. А якщо гинуть, то як герої…
Це була лише миттєва слабкість.
За хвилину генерал Сербулов підняв трубку і навмисне сухим голосом, бо гамував безжально власні почуття, наказав черговому:
— Негайно розшукайте підполковника Калину і викличте до мене.
Він уявляв, як це сталося. Палахкотить вогонь — Пенелопа завжди розпалювала камін, коли працювала на рації. Про всяк випадок. У двері навально грюкають. Пенелопа кидає у вогонь радіограми й шифри, стріляє крізь двері, у вікна. Будиночок у неї хоч і на один поверх, але вікна розташовані височенько. Скільки в неї обойм? Скільки б не було, останню кулю береже для себе… Тільки навряд чи до цього дійде: тилові есесівці, що почувають себе в безпеці, не хочуть умирати під її кулями й тому «забувають» наказ взяти радистку живою. Автоматні черги зрешечують маленьку кімнатку звідусіль — крізь двері, з вікон… Так, живою Пенелопу не візьмуть…
Двері відчинилися, і в кабінет увійшов підполковник Калина.
— З’явився за вашим викликом, товаришу генерал! — чітко відрапортував він.
— Сідайте ближче до мене, Костянтине Васильовичу…
З того, як це мовив Григорій Іванович, підполковник збагнув: скоїлося щось надзвичайне, лихе, непоправне.
Він насторожено сів до столу, і генерал посунув йому тоненьку папку:
— Прочитайте.
Костянтин Васильович прочитав і зблід. «Марійка! Що з нею?» А Григорій Іванович поглянув на нього.