— Справді?
— Дослівно: «Якби я не знав, що на світі існують викінчені ідіоти, ви б мені це сьогодні блискуче довели».
— І що Хейніш?
— У тому й дивина: змовчав! Мов язик проковтнув… Тільки побуряковів од люті. Але ж змовчав!
«Отже, мандри до «Мисливського замку» не відбудуться. Пароль віднині скасовано… Я втратила зв’язок! Увесь час не щастить… Що я зараз можу, коли невдовзі пологи?.. Віллі згадував зрадника: впізнав, вислідив, виказав… Чи не бачив і мене на зустрічі з Астаф’євим? Хто зна! Хоча я нічого підозрілого не помітила… І він не помітив, бо підійшов… Проте обережність не зашкодить… До того ж зрадник може ще когось впізнати і виказати. Якщо не мене, то інших… А покарання цей гад повзучий давно заслужив!»
— Хто виказав Астаф’єва?
Віллі Майєр з подивом помітив, що очі Крістіни раптом зробилися сухі й суворі.
— Як звуть його? — перепитав. — Хорст Гейліген.
— Хто він за фахом?
— Фах! Агент гестапо…
— Ах, навіть так… Віллі, я б не хотіла, щоб він довго жив.
— Ро-зу-мію!..
Майєр стривожено поглянув на Крістіну.
— Вам загрожує небезпека?
— Можливо, — похмуро відповіла Крістіна. — Але з однією поправкою: якщо загрожує, то нам обом.
— Важко! Берлін — не прифронтова смуга.
Певно, згадав, як «прибрав» слідчого Кеслера, коли той вийшов на слід…
— Це наказ, Віллі! Я не прошу вас — я наказую!
Розділ десятий
ПОЛЮВАННЯ НА ЗВІРА, У ЯКОГО —«НЮХ»
— «Крафт дурх фройде!»[8] — замість вітання гукнув Віллі Майєр.
Хорст Гейліген у спортивному костюмі бігав на колишньому шкільному майданчику. Він робив уже котре коло, явно не маючи наміру вражати світ спринтерськими рекордами. З готовністю зупинився біля віконця машини з СД.
— Які там радощі, — махнув рукою, — де вони в мене?
«Зовсім не захекався», — зазначив Віллі, озираючи пружну, треновану фігуру гестапівця.
— Чого ж так похмуро? Весна, блакитне небо, ясне сонечко…
— І бомби з неба! — додав гестапівець. — У цій війні найліпша погода — хмарна. Істотно?
— Гм, у цьому розумінні ви маєте цілковиту рацію. З вами важко не погодитись.
— Ще б пак!
— Я теж надаю перевагу атмосферним опадам у вигляді дощу. І грім — воістину небесна музика в порівнянні з вибухами фугасок.
— Істотно! — вклинцював Гейліген своє улюблене слівце.
Майєр вийшов з машини, вийняв з кишені портсигар.
— Пригощайтеся…
— Не палю…
— Щоразу забуваю… Не палите, не вживаєте алкогольних напоїв, харчуєтесь виключно рослинною їжею…
— Мій приклад — великий фюрер третього рейху. Істотно?
— Так, — змушений був погодитись Майєр. — І жінок не кохаєте?
— Ну чому ж? Для статевої гігієни жінка необхідна. Жінка — дуже специфічний, але суттєвий компонент у системі оздоровчих заходів.
— І тільки?
— Звісно. Людина походить з тваринного світу.
— Мабуть, неодружені?
— Як і наш улюблений фюрер!
— Авжеж, у фюрера — Єва Браун не дружина, але статевій гігієні сприяє… А у вас?
— Нічого стабільного — життя кидає на всі боки. Проте ви, пане Майєр, маєте цілковиту рацію: любий фюрер гідний наслідування в усьому, навіть у стабільності статевих стосунків.
— Вам загрожує неабияка небезпека, пане Гейліген.
— Не розумію. Поясніть.
— Ви мислите, порівнюєте, узагальнюєте. А цим порушуєте головну настанову «фюрер-принципу» СС, обов’язкову для кожного лояльного німця.
— Це ж яку?
— «Фюрер думає за всіх нас…» А ви дозволяєте собі неабиякі розумові зусилля!
Все не було сказано з іронічного, поблажливою посмішкою, і на кінець обидва дружно зареготали.
— Весела ви людина, пане гауптштурмфюрер, — визнав Гейліген. — З вами завжди приємно спілкуватися. Мозок теж потребує тренувань — інтелектуальних.
— Невже я для вас лише тренувальне знаряддя, як жінка — для гігієни?
— Буду щирим: якоюсь мірою цс відповідає дійсності. Ви знаєте, я почав до вас звикати. Між нами явно виникають флюїди емоційно-психологічної сумісності.
«Гм, він почав звикати…»
Справді, бо отакі ранкові зустрічі відбуваються не вперше. Якщо точно, то з наступного дня по тому, як Віллі Майєр дізнався, що Хорст Гейліген захоплюється тренуваннями на свіжому повітрі. Щодня. Пунктуально. В ранкові й вечірні години. Ранком — у точно визначений час, увечері — за волею службових обставин. Але бігає. Обов’язково. Зрідка — навіть опівночі.