— А як твої службові справи? — перевів Майєр розмову на інше.
— Мої? — Гельмут Фогт замислився. — Як би це тобі коротко окреслити… Ну, скажімо, так: повністю залежать від загального становища в нашому відомстві. Зараз — кепсько.
— Чому?
— Лихоманить. Усі знервовані. У катастрофі, що сталася на Кавказі, — він притишив голос, — абвер звинувачує нас.
— Отакої! А конкретно? Чи це секрет?
— Якби ти носив іншу форму…
— А що — форма?
— Вона надає доступ до всіх секретів! — засміявся Фогт.
— Ах, от воно що! — всміхнувся й Віллі. — Тоді розповідай. Я сам лише недавно прибув із Кавказу. «Скорочення фронту» відбувалося ще за моєї присутності.
— Справді? — пожвавішав Гельмут. — А чи не зустрічався тобі майор абверу пан Штюбе?
— Знаю такого! Знайомий особисто.
— Що він за людина? — Тепер в очах Фогта світилася неприхована цікавість.
— Спершу сам скажи: що тебе непокоїть?
— Цей Штюбе «копає» під нас…
— А конкретно?
— Звинувачує у невмінні зберігати військову таємницю. Мовляв, від нас просочилися відомості про розташування військових споруд.
— Яка нісенітниця!
— Точно! Але цей Штюбе накатав донос і надіслав його в Берлін. Таємниця! Хіба доти до кишені заховаєш? І укріпрайон до сейфа не замкнеш.
— Логічно.
— Але не для всіх. У Берлін викликано барона фон Шилінга, нашого кавказького фахівця.
— І його знаю! Він зводив споруди в районі нашого розташування.
— Отож!
— Г-м, — замислено мовив Майєр, — на Штюбе це схоже — перекласти провину на іншого…
— І що ж тепер буде?
— Хіба це зачіпає тебе особисто?
— Хтозна-чого набалакає наш фон барон у контррозвідці… Будуть непереливки, якщо росіянам щось відомо й про «Блакитну лінію». Всім!
— Нові оборонні споруди? Ти до них причетний? — швидко запитав Майєр.
— На щастя — ні. Бог милував! До моїх креслярських обов’язків належить «Атлантичний вал».
«Отже, барон фон Шилінг знає про «Блакитну лінію» детально, — замислився Майер. — Як же бути? На жаль, барон — не шкільний товариш… Проте… Раптом неприємності барона зацікавлять Хейніша? Здається, шеф мав з ним якісь позаслужбові справи… Службові теж: Хейніш забезпечував охорону районів будівництва… Отже, «копаючи» під барона, Штюбе б’є по репутації штандартенфюрера… Це вже щось!..»
— Коли прибуває фон Шилінг?
— Завтра вдень. Спецрейсом.
— А тепер, Гельмуте, забудемо про справи — до нас плинуть страви!
Вони вдвох весело зареготали.
Наступного ранку Майєр насамперед доповів про почуте Хейнішу. Як він і сподівався, новина дуже стривожила штандартенфюрера.
— Знову цей Штюбе! — процідив він. — Капостив на Кавказі, тягнеться й сюди, до Берліна!
— Можуть виникнути неприємності? — Цим запитанням Майєр ще більше загострив його неспокій.
Однак шефа найбільше тривожило зовсім не те, про що думалося Майєрові. Справа в тім, що з допомогою барона Хейніш широко користувався транспортом відомства Тодта, відвантажуючи до рейху, до себе додому, грубезні ящики зі «східними сувенірами». І якщо це вийде на яв…
— Клятий Штюбе! — знову вихопилося в нього.
— Варто було б узяти барона під свій захист, — обережно мовив Віллі.
— Складно, — буркнув Хейніш.
— Штюбе завжди був наклепником…
— Гнида! — погодився шеф.
— Я гадаю, що обізнаність росіян — це насамперед провина майора Штюбе, а не барона фон Шилінга.
— Слушно, — погодився Хейніш. — У вас є пропозиції?
— Що я можу запропонувати? — знизав плечима Майєр. — Ситуація не ясна. До чого встиг «докопатися» Штюбе? У чому полягають його звинувачення конкретно? Чи влаштовував він Шилінгові допит? А коли так, то про що питав? Про це міг би розповісти сам барон… А ми б тоді неодмінно знайшли якусь зачіпку і підклали б майорові добрячу свиню.
— А це думка! — пожвавішав Хейніш. — Ви цікавилися про час прибуття літака?
Майєр поглянув на годинник.
— Він уже перебуває над територією рейху. За годину мусить приземлитися.
— Необхідно перехопити барона. Ми повинні побалакати з ним до того, як він потрапить до рук абверівців. Зрештою, захист з боку СД — в його інтересах. А я його проконсультую… Впораєтеся?
— Докладу всіх зусиль. Дозвольте їхати?
— Тільки увага: його можуть чекати колеги Штюбе.