— Собака вас знає? — запитав він.
— Здавна.
— Ось тепер ваша черга!
Віт зустрів Майєра не погрозливим гарчанням, а приязним помахуванням хвостом. Віллі обережно вийняв з коляски пакунок, що солодко посопував. Прискорив холу, повертаючись до машини. Віт з підстрибом супроводжував його. Ледь Майєр відчинив задні дверцята, як собака враз шугнув до машини і вмить умостився на підлозі поміж сидіннями.
— Не будемо воювати з собакою, — сказав Віллі, передаючи старому сплячого Тедді.
— Не будемо, — погодився той, — не варто привертати зайву увагу. Ми й так…
Віллі сів за кермо.
— Тепер — газ! — наказав Андреас Зейфрід.
— Куди? — похмуро запитав Віллі, одним цим словом віддаючи себе в повне розпорядження свого супутника.
— Я скажу… А поки що — вперед до магістралі. Врахуйте, з цього дня Віллі Майєра не існує.
…Крістіна помітила підозрілі постаті ще вранці, їх неважко було спостерегти, оскільки поява й настирлива присутність на їхній тихій і переважно пустельній вуличці — власне, навіть затіненому приватними мурами провулку — сторонніх осіб призивного віку, та ще таких, що зовні мовби знічев’я байдикують, явище таке ж рідкісне й неймовірне, як прицільне падіння в цю вузьку, замуровану ущелину хвостатої комети. Вона нарахувала п’ятьох. Не мала сумніву — то ще не всі. Решта, напевне, причаїлася — плече в плече — в якійсь машині, що стоїть десь за рогом. Можливі й інші варіанти. Але це вже нічого не важило: який би спосіб арешту не був обраний, їй на порятунок не лишали жодного шансу.
Цей чужий будинок у ворожому місті — її останній рубіж, на якому вона прийме свій останній нерівний бій. Без надії. Без сподівань на щасливий випадок. Без сподівань на порятунок. Дива не станеться…
Насторожувала та наводила на цілком певні роздуми й незвична цього дня поведінка служниці Барбари — неприродне збудження, що плямувало її обличчя лихоманковими рожами, надто швидкі, метушливі рухи, миттєві сторожкі погляди скоса й незрозуміла нетерплячка, яку вона не годна була вгамувати. Незрозуміла, якщо…
— Щось трапилося, Барбаро?
Вона сумбурно заторохтіла у відповідь:
— Нічогісінько, фрау! Що зі мною може трапитись? Усе, як завжди… Усе гаразд. Нічого особливого не сталося…
Вистежила й виказала? Цілком можливо — нишпорить по всьому будинку…
Берлінська прислуга — ще з довоєнних часів широкий, розгалужений контингент «добровільних» агентів гестапо…
Недарма чутливий на нещирих людей собацюра завжди гарчав на Барбару.
Чи, може, на неї, Крістіну Бергер, «вийшли» пеленгом? Проте пеленг точної хатньої адреси не дає — не довідкове бюро. Та ще й на великій відстані. А поблизу вона нічого підозрілого не завважила. Хоча помітила б неодмінно, бо кожної прогулянки з Федьком у неодмінному супроводі Віта по навколишніх, а подеколи й віддалених вулицях вона уважно фіксувала найменші зміни. Усі вони завжди мали негайне пояснення й не становили нічого загадкового. Зачинено парфюмерну крамничку, бо нема кому торгувати, — господаря взяли на фронт, а господиня з дітьми подалася до матері, на сільські харчі. Чиясь садиба сховалася за високим фанерним парканом. Знову нічого дивного — влучила бомба. І так далі… Ніщо не минало чіпких очей Крістіни. Нічого підозрілого не зауважено. Ніщо не вказувало на можливу небезпеку…
Однак найбільш вірогідний такий варіант: її давно запеленгували і встановили певний район дії передавача. При цьому не виключається, що Барбарі справді щось впало в око і вона сумлінно, як робить усе, донесла. Але її донос просто прискорив фінал, як каталізатор — хімічну реакцію…
І тепер вона, Крістіна Бергер, могла втішати себе одною думкою: встигла. Попри все — встигла! Виправдала високе довір’я, виконала завдання…
«Блакитна лінія»… Усе було ще свіже в пам’яті — подробиці, що процокотіли стовпчиками п’ятизначних цифр в ефір, де їх не зупинити, ні знешкодити, ні знищити, й вони дійшли за призначенням, донесли її далекий голос до Москви. Це було надзвичайно важко — перекласти конкретні відомості з карти барона фон Шилінга в точну оповідь про місцерозташування кожного об’єкта, окреслити відстані, визначити вогневу потугу, з’ясувати координати для можливих бомбових ударів, викласти ясно й зрозуміло складну топографічну конфігурацію глибоко ешелонованих рубежів, визначити ймовірну взаємодію оборонних споруд. Правда, ці вісті доведеться уточнювати — не все ще збудовано, можливі зміни.