Правду кажучи, все це не було такою вже повною несподіванкою. Недаремно ж він у свій попередній візит до Берліна не шкодував по ресторанах рейхсмарок, влаштовуючи «дружні вечірки» з певними впливовими особами, і ті особи поверталися додому не з порожніми руками. Хміль забудеться — річ нагадає. Атож, різні там «східні сувеніри» і «фронтові дарунки на добру згадку», подеколи досить рідкісні і коштовні, принесли тепер відчутні дивіденди. Штандартенфюрер СС — це не жарт! Дуже високе й вагоме звання в імперії. Перед срібним шитвом есесівського полковника гнуть шию загальновійськові генерали…
— Дозвольте доповісти! — звернувся до нього Шенк.
«Хіба ще щось?»
— Прошу, я слухаю.
— Обергрупенфюрер Кальтенбруннер може вас викликати щохвилини. Тому я надаю у ваше розпорядження свій службовий «опель-адмірал». Він — місткий. — Вдруге його холодний погляд дряпонув по Крістіні.— Про вантаж і ваше майно я подбаю сам. Воно буде на місці вчасно.
«Майно!..»
Хейніш завагався.
— Обергрупенфюрер наказав, щоб ви наперед роздивилися в наданих вам апартаментах, аби завчасно визначити, що і де розташувати. Вирішуйте одразу на місці, як вам буде вигідніше і зручніше. Це заощадить дорогоцінний час: службові обов’язки почнете виконувати з наступного дня. Отже, нам необхідно вкластися у дуже обмежений термін.
Така засторога поклала край ваганням. Оце темп! Чисто арійський.
— Чий собака? — запитав Шенк. — На платформі у буді є собака.
— Мій, — відповіла фрейлейн.
— Ясно!
— Беріть його разом з будою, — попередила Крістіна. — Пес іноді буває лютий.
— Зрозуміло. Пане Хейніш, ось адреса вашої резиденції. Хайль фюрер!
Шейк козирнув і, рівно несучи мовби неживий тулуб, попрямував до виходу.
— Що ж, вирушаємо і ми, — жваво мовив Хейніш. — Збирайтеся! Хуткіш!
Від вокзалу службовий «опель» звернув праворуч. У просторій машині легко розмістилися втрьох: Майєр — поряд з водієм, Хейніш і Бергер — позаду. Нараз попереду їм перетяла шлях велика група полонених з нашивками «Ост», що працювали під наглядом кількох автоматників. «Остарбайтери» довбалися в залишках двох зруйнованих будинків, стіна одного з яких осіла прямо на шлях. Руїни були явно вибухового походження — пасажири «опеля» доволі надивилися на отакі картинки по всіх шляхах війни.
Машина зупинилася.
— Об’їзд! — гукнув один з вартових.
— Куди? — запитав водій.
— Вивертайте ліворуч.
— Що у вас трапилося? — поцікавився Хейніш.
Вартовий відповів завчено, ніби вичитав з газети:
— Уночі англійці по-звірячому бомбардували мирне населення Берліна.
— Отакої! — крекнув Хейніш. — Виявляється, і тут… Оце сюрприз!
Невдовзі, роблячи об’їзд, виїхали на чепурну площу Штраусбергплац, за хвилину — на ще більший майдан Принц-Александерплац, від якого до центру міста тяглася простора однойменна вулиця. Тут також був залізничний вокзал, а ще — станція метро, перша, яка їм трапилася дорогою.
Хейніш узяв на себе обов’язки добровільного екскурсовода. Він раз у раз галантно звертався до чарівної супутниці.
— Зверніть увагу, фрейлейн, на оту потворну будівлю коричневого кольору. Незважаючи на її незграбні форми, нема людини, яка не чула б про неї. Цього велета звели ще минулого століття. Але не для прикраси! Знаєте, що це?
— Звідки ж, пане Хейніш?
— В’язниця! З дідів-прадідів в’язниця. Місце покарання і страт! — захоплено оповідав штандартенфюрер. — Нині вона віддана для службових потреб гестапо. Карні дотепники назвали її з інтимною фамільярністю — «Алекс». І що дивно — назва прижилася, стала офіційною. Коли почуєте «Алекс», не вагайтеся у висновках — йдеться про в’язницю.
— Невже мені доведеться почути? За яку провину?
Хейніш зареготав:
— Справді-бо, яке вам діло до в’язниць? Для чарівних жінок у Берліні є безліч інших принад.
Примітних будівель на їхньому маршруті було доволі — замок кайзера Фрідріха дер Гроссе, Берлінський собор, опера, університет, Прусська бібліотека, Бранденбурзькі ворота, увінчані четвіркою здиблених коней, віжки яких міцно затиснула в руці богиня перемоги. Далі — за помпезними ворітьми — текло вдалину широке Шарлоттенбургшосе, що бетонованою стрічкою пробило весь Тіргартен.
Праворуч за вікном «опеля» громадилася величезна будівля з зеленим куполом. Рейхстаг!.. Крістіна впізнала його без підказки — фото його в клубиськах чорного диму обійшло газети всього світу, знаменуючи початок нацистської «тисячолітньої» ери.