— Звісно, — перебила його Еббі. — Ти на це і розраховуєш.
— Невже твоя інтуїція зовсім нічого тобі не підказує? Ти пам’ятаєш, що наш син ще до закінчення школи залишив дівчину при надії?!
— Що тут такого? Це ще нічого не доводить! Це міг бути симптом.
— Що-що?!
— Послухай, я лише хочу сказати, що ми не можемо достеменно все знати про статеве життя іншої людини!
— Слава Богу, ні.
Ред, крехтячи, повільно нахилився по свої капці, що стояли під ліжком. Тим часом Еббі зупинилася посеред кімнати і почала свердлити поглядом телефон. Вона підійшла і нерішуче поклала на нього руку. Потім підняла слухавку і притиснула до вуха, проте зрештою поклала її на місце.
— Я вважаю, що визначник номера, — промовив Ред радше до себе, ніж до дружини, — це все одно що обман. Людина має бути готовою відповісти на будь-який телефонний дзвінок. Це моє загальне уявлення про телефон, звісно.
Він підвівся з ліжка і пішов до вбиральні.
Услід йому Еббі голосно сказала:
— Те, що він сказав, може стільки всього пояснити! Ти так не вважаєш? Я маю на увазі те, що він гей.
Ред уже зачиняв двері, проте зупинився і вирішив відповісти. Він повернувся і злісно подивився на свою дружину. Зазвичай його чорні брови були рівними, ніби лінійка, але зараз вони майже зійшлися на переніссі.
— Іноді, — сказав він, добираючи слова, — я шкодую і каюся, що одружився із соціальним працівником.
Двері безшумно зачинилися, ніби підсумовуючи сказане.
Коли Ред повернувся, Еббі сиділа на ліжку схрестивши руки.
— Ти не маєш права звинувачувати у проблемах Денні мою професію, — заявила вона.
— Я лише хотів сказати, що соціальний працівник — це занадто чуйна і співчутлива людина. І вона нерідко використовує свої навички, щоб залізти у душу дитини.
— Не існує такої риси, як «занадто співчутливий», — сказала Еббі.
— Тоді вважай, що саме це і є особливою рисою соціального працівника.
Еббі роздратовано зітхнула і ще раз поглянула на телефон. Він стояв на нічному столику біля чоловіка. Ред підняв ковдру, затуливши від неї телефон, ліг і без попередження вимкнув лампу.
Темрява заполонила кімнату, лише з вікон, що виходили на подвір’я, лилося світло.
Ред лежав у ліжку, а Еббі все ще сиділа.
— Як думаєш, він нам ще зателефонує? — тихо запитала вона.
— Так, звичайно. Це ж Денні.
— Розумієш, мені здається, що на цей дзвінок він витратив усю свою мужність. Мабуть, більше він не наважиться.
— Мужність! Яка ще мужність? Ми його батьки, Еббі! Людям не потрібно набиратися мужності, щоб зателефонувати батькам!
— Потрібно. Це все через тебе, — відрізала Еббі.
— Сміх та й годі. Я ніколи на нього і руки не підняв.
— Звісно, ні, але ти завжди засуджував його, дорікав. Із дівчатами ти завжди поводився м’яко, Стім теж для тебе «своя людина». А Денні!.. З Денні все набагато складніше. Іноді мені здається, що ти його недолюблюєш.
— Еббі, годі, заспокойся, ти сама знаєш, що все це лише твої вигадки.
— Так, він твій син, але іноді я бачу, як ти дивишся на нього, неначе оцінюючи: «Що це за людина?» — і я можу відразу без вагань сказати, що Денні нерідко помічав цей погляд.
— Гм, добре, якщо ти так вважаєш, — сказав Ред, — тоді скажи мені, чому він намагався уникати у своєму житті саме тебе?
— Що ти верзеш?
— Згадай, ще коли він був малим, у 5–6 років, він не дозволяв тобі заходити до своєї кімнати. Пам’ятаєш: він сам міняв свою постіль, щоб не пускати тебе! Майже ніколи не запрошував додому друзів, більше того, ми навіть не знали їхніх імен. Він ніколи не розповідав тобі про справи у школі. У нього на лобі неначе плакат висів: «Геть із мого життя, мамо!», «Не дихай мені у спину, не лізь у моє життя, не надокучай мені».
Ред говорив це все без зайвих емоцій, просто констатуючи факти.
— Його дитяча книжка, яку він ненавидів настільки, що розірвав на шматки, пригадуєш? Вона про кроленя, яке дуже хотіло перетворитися на рибку або хмаринку, щоб утекти, а мама кроленяти щоразу повторювала, що вона теж зміниться і буде всюди слідувати за дитинчам. Так от, Денні не лише розірвав книгу на шматки, а й не пошкодував часу, щоб порвати кожну сторінку окремо. — Це жодним чином мене не стосується… — почала Еббі.
— Тобі справді цікаво, чому він виявився геєм? — перебив її Ред. — Це не означає, що я справді вважаю його геєм. Але навіть якщо це правда, і він вирішив сказати нам про це, добре подумай: чому? А я відповім, чому: через матір. Завжди все пов’язано з надокучливою матір’ю.