Еула Баррістер була стрункою, вишукано одягненою та завжди чимось незадоволеною особою. Щоразу зустрічаючи її у церкві, Ред згадував місіс Брілл. Однак місіс Баррістер, окрім усього іншого, керувала церквою, жіночим клубом і своєю сім’єю, до якої входили троє осіб. Трей був її єдиною дитиною, улюбленим хлопчиком, «щенятком» як вона любила його називати. Зрозуміло, що Пукі Вандерлін не була йому до пари.
Усе літо Ред слухав про поневіряння Пукі із «королевою Еулою». Дівчина щодня розповідала нові історії. Це були нестерпні сімейні вечері, чаювання зі старими дамами або ж майбутня свекруха заставляла бідолашну йти до її косметолога, щоб вирівняти брови. А ще вона критикувала її манеру писати листи з вдячністю за гостинність, мовляв, її подяка звучала нудно. Вибране дівчиною срібло замінили, навіть не спитавши. І примусили змінити весільну сукню на таку, яка приховувала б її пухкі плечі.
І щоразу після чергової жахливої історії Меррік манірно ахала і охала:
— Ні, я просто не можу повірити! Неймовірно! Чому ж Трей не вступиться за тебе? — питала вона.
— Ох, Трей, — з огидою промовляла Пукі, — він вважає, що його мати — це ясне сонечко у небі.
Трей був не лише неуважним, а ще й егоїстом й іпохондриком. Крім того, зустрічаючи своїх друзів, він завжди забував про існування Пукі. Тож хоча б раз за всі роки Пукі хотіла бачити свого нареченого ввечері тверезим.
— Йому потрібно змінитися, або він втратить тебе, — завжди говорила у відповідь Меррік. — Ти не повинна виходити за будь-кого! Якщо ти цього не хочеш, ти не повинна терпіти Трея. Згадай Таккі Беннета, він ледь не застрелився, коли почув, що ти заручилася.
Часто Пукі розповідала свої історії, навіть коли у кімнаті був Ред (на нього не зважали, бо він не належав до їхньої компанії). Тоді Ред запитував: «Як ти миришся з таким ставленням до себе?» або «І ти погодилася одружитися з цим хлопцем?»
— Я знаю, — відповідала Пукі, — я страшенна дурепа!
Хоча така відповідь зовсім не означала, що вона справді так думає.
Восени всі повернулися до університетів, ішов останній рік навчання, але Меррік чомусь взяла за звичку приїжджати додому кожні вихідні. Це було несхоже на неї. Ред також часто відвідував батьків, але його університет був близько від дому. Згодом він помітив, що Меррік стала бувати вдома ще частіше. Вона ходила до церкви з родиною щонеділі, а після служби підходила вітатися до Еули Баррістер, навіть коли Трея не було поруч (хоча він частенько стояв біля матері).
Вона погоджувалася з кожним її зауваженням, киваючи своєю голівкою у новому капелюшку та фальшиво сміялася (адже Ред добре знав, коли його сестра грає).
У свою чергу Трей почав з’являтись у них щовечора (хоча це завжди було його звичкою).
Меррік усе заперечувала: він же одружується з моєю найкращою подругою!
Одного вечора обоє сиділи на ґанку і курили, надворі було вже занадто холодно, і дим від цигарок ішов у вікна Реда. (Діти Реда запитували, якщо на дворі було так холодно, то чому ж вікно було відчинене?).
— Із мене вже досить, — говорив Трей дівчині. — Що б я не робив, її все не влаштовує.
— Мені здається, вона тебе не цінує так, як ти того заслуговуєш, — відповідала Меррік.
— Це ще нічого, чула б ти, як вона розмовляє з мамою. Заявила, що не може допомогти з вибором меню на заручини, оскільки їй потрібно захищати диплом. Ти уявляєш? Це ж її власне весілля, — скаржився Трей.
— Ох, бідолашна твоя мама, — відповідала Меррік. — Вона просто хоче, щоб Пукі теж брала участь в організації весілля, лише і все.
— От бачиш, навіть ти це розумієш, а чому вона не розуміє?
Ред із грюкотом зачинив вікно у своїй кімнаті.
Уранці Джуніор сказав, що він уже уявляє, як половина Балтимора перестане розмовляти з Меррік і Треєм, але Ред перебив батька.
— Я так і знав! Я знав, що таке трапиться, Меррік вкрала нареченого у Пукі!
— Ну що ти, сину, людина — це не власність, її не можна вкрасти без особистої згоди.
— Я тобі кажу, вона все спланувала ще влітку, відкрито фліртувала з Треєм, а Пукі розповідала, який він поганий! Настільки підлизувалася до його матері, що мене аж нудило, — говорив Ред.
— Але ж Трей не власність Пукі, правильно? — запитував Джуніор. ― До того ж, він тепер із Меррік, — посміхнувшись, додав він. У куточках губ з’явилися дві маленькі лінії. Це говорило про те, що він уклав вдалу бізнес-угоду.