— Гм… — відповіла Еббі. Меррік завжди підсовувала їй залишки їжі. Вона не любила їх викидати.
— Що ж, занось, — сказала Еббі і провела Меррік на кухню. Ред та Денні повільно йшли за ними, намагаючись триматися якомога далі.
— І на довго ти тут? — спитала Меррік свого племінника Денні.
— Я приїхав допомогти, — відповів той.
Це було не те, що вона хотіла почути, і поки тітка не закидала його запитаннями, втрутилась Еббі.
— То як твої справи, Меррік? Ми не бачили тебе все літо!
— Ти ж знаєш, я ненавиджу приїздити сюди у спеку. Це дикість — жити без кондиціонерів у наш час. Вона поставила коробку на стіл. — О і Норма тут, — сказала Меррік.
Нора навіть не повернулась у її сторону.
— Нора, — виправила вона.
— То і Стім теж тут? — запитала Меррік у Еббі. — Стім і Денні одночасно?
— Чудово, правда? — весело відказала Еббі.
— Так, дива та й годі.
— Стім нагорі, у душі. Через хвилину буде.
— Чому він приймає душ тут?
Від відповіді Еббі врятував Ред: «Що, вибач?».
— Чому тут?
— Що чому тут?
— Хай Бог милує, Редкліфе, купи собі слуховий апарат і носи його.
— У мене є, аж дві штуки.
— То вдягни той, що працює.
Троє хлопців забігли до кухні із заднього двору. Розчервонілі та знесилені, вони заповзли до столу.
— А скоро вечеря? — спитав Піт.
— Хлопці, пам’ятаєте, це ваша двоюрідна бабуся Меррік? — сказала Еббі.
— Добридень, — невпевнено привітався Піт.
— Як життя? — запитала Меррік і простягнула хлопцю руку. Він подивився на неї і спробував дати «п’ять», але це у них вийшло якось незграбно. Інші діти навіть не намагалися повторити спробу Піта.
— Ми голодні, — сказали вони, — скоро вечеря?
— Уже все готове, мийте руки і сідайте за стіл, — сказала Нора.
— Що, вже? — спитала Меррік. — А я хотіла випити.
Усі подивилися на Еббі. Вона запитала:
— О, що тобі налити?
— Думаю, у вас є горілка? — радісно запитала Меррік.
На мить здалося, що Еббі скаже «ні», але зрештою ввімкнувся режим гарної господині і вона сказала:
— Звичайно.
(Вони тримали її спеціально для Меррік).
У проході з’явилися Ред із Денні.
— Любий, — звернулась Еббі до Денні, — ти не принесеш нам випити? А ми всі разом підемо до вітальні.
Еббі, Ред і Меррік вийшли з кухні.
Було чутно, як Піт сказав: «Але ж ми дуже голодні!», Нора щось їм відповіла.
— За цілий день я навіть не могла присісти, уявляєш? — сказала Меррік. —Це так виснажує — готуватися до подорожі.
— Куди ви їдете?
— Вирушаємо у круїз по Дунаю.
— Як мило.
— Якби ви знали, яким занудою став Трей. Йому краще грати десь у гольф. О! А ось і Бренда. Привіт, моя дівчинко! Вона має кепський вигляд, бідолашна. А що трапилося з батьківським годинником?
Еббі подивилася спочатку на собаку, яка вляглася на холодній кам’яній плитці, а потім на тріщину на склі.
— Невеличкий казус під час гри у бейсбол, — врешті-решт відповіла вона. ― Сідай, Меррік.
— Хлопці приносять стільки шкоди будинку, — відказала Меррік, вмощуючись у крісло. — Їх так багато, я нарахувала трьох, правильно?
— Так, їх троє, ти не помилилася, — підтвердила Еббі.
— Цікаво, а третього планували? — поцікавилася вона. — О, привіт, Стіме, скажи, а третю дитину ви планували?
— Ні, — усміхнувся Стім. Від нього линув запах мила, коли він пройшов повз і сів у крісло. — Як поживаєте, тітко?
— Я така виснажена, саме розповідала, як з кожним роком стає все важче готуватися до нової поїздки, — відповіла йому Меррік.
— Чого б вам тоді не залишитися вдома? — спитав він.
— Що? — обурено вигукнула Меррік, а Денні, який ніс випивку, випрямився в очікуванні.
В одній руці Денні ніс склянку з горілкою, у якій дзвеніли кубики льоду, а в іншій — келих білого вина. Ще він ніс три банки пива, стискаючи їх лівою рукою.
— Тримайте, — сказав він і поставив склянку із горілкою на стіл біля тітки, тоді передав вино мамі, а пиво роздав чоловікам. Після цього він вмостився на дивані і вигукнув: «Будьмо!». Меррік зробила великий ковток та видихнула. Мабуть, щоб заспокоїти себе. Потім звернулася до Денні: «А Сара теж тут?».
— А хто така Сара?
— Сара — не твоя дочка?