— О Господи, — жахнувся Стім.
Ред встав з-за столу із роззявленим ротом, тримаючи у руці журнал. Г’ю носився перед холодильником з ганчіркою, промовляючи: «Хлопці, заспокойтеся, хлопці».
Денні почав потроху підводитися, з лівої скроні текла кров. Стім простягнув йому руку, але Денні у відповідь накинувся на нього і сильно штовхнув у груди.
Стім зігнувся і впав назад, вдарившись об шафу. Він сів, але вигляд у нього був якийсь нестійкий, і він торкнувся рукою потилиці.
На кухню тут же прибігли перелякані жінки і діти.
— Що це? Що трапилося? — запитала Еббі.
Нора нахилилася до Стіма, намагаючись підняти його на ноги.
— Чекай, Норо, — сказала Дженні, — нехай трішки посидить. — Стіме, ти відчуваєш запаморочення?
Стім тримав голову, вираз обличчя був непевний. На підлозі валялись уламки тарілки. Денні стояв, притулившись до мийки, він був найбільше спантеличений.
— Уявлення не маю, що на нього найшло! — сказав Денні. — Стояв собі тихо, аж раптом…
Кров текла з одного боку його обличчя і капала на темно-зелену футболку.
— Подивіться на себе, — сказала їм Дженні, — ви обоє… тепер вас треба везти у лікарню.
— Нічого мені не треба, — сказав Денні, у той самий час озвався Стім:
— Усе добре, просто підніміть мене.
— Ти права, Дженні, їх потрібно відвезти до травмпункту, — сказала Еббі. — Денні, можливо, потрібно накласти пару швів, а у Стіма може бути струс мозку.
— Зі мною все добре, — сказали в один голос Денні та Стім.
— Давай я тебе хоча б відведу на диван, — звернулася до Стіма Нора, вона навіть не була обурена. Без зауважень Дженні вони провели Стіма у кімнату, усі діти пішли слідом, окрім Сьюзан, яка стояла біля Денні і тримала його за руку, з її очей текли сльози і струмочком стікали по щічках.
— Чого ти плачеш? — запитав її Денні. — Зі мною все добре, може, навіть не боляче.
Вона лише кивнула, однак сльози не припинилися. Підійшла Еббі й обійняла її за плечі:
— Із ним усе добре, люба, просто рани на голові мають таку особливість, з них витікає багато крові.
— Ідіть усі звідси, — сказала Дженні, — усі геть із кухні, поки я перевірю. Г’ю, принеси мені аптечку, вона внизу у ванній кімнаті. Сьюзан, мені потрібні серветки.
Ред мимоволі сів на свій стілець, поки до нього не підійшла Еббі.
— Ходімо у вітальню.
— Я не розумію, що сталося, — сказав він.
— Я також, однак спершу потрібно, щоб Дженні перевірила стан Денні, добре?
Вона допомогла йому підвестися і вони разом попрямували до дверей.
Залишилася тільки Сьюзан, вона подала Дженні паперові серветки.
— Дякую, — коротко відповіла Дженні, відірвала необхідну кількість паперу та змочила рану.
— Перш за все нам слід промити рану і подивитися, чи потрібно тобі накладати шви, — сказала вона Денні, — сиди і не рухайся.
— Мені не потрібні ніякі шви, — огризнувся Денні і сів на стілець. Дженні нахилилася над братом та притиснула рушник до скроні, тим часом Сьюзан сиділа поруч і тримала батька за руку.
— Гм, — сказала Дженні і уважно подивилася на поріз Денні. Вона замінила рушник новим і знову притисла його до скроні.
— Ай! — скрикнув Денні.
— Г’ю? Де аптечка? — запитала Дженні.
— Несу, несу, — відізвався Г’ю, заходячи до кухні. Він проcтягнув дружині металеву коробку, схожу на ящик рибалки. Дженні швидко її узяла.
— До речі, любий, піди скажи іншим, щоб вони не дали Стіму заснути, добре? Не чіпай це, — сказала вона Г’ю, який нахилився і почав збирати розбиту тарілку.
— Ми маємо впевнитися, що він не втратить свідомість, ти мене зрозумів?— Дженні завжди була авторитетною особою під час кризових ситуацій. Її чорний хвостик високо підскочив, коли вона рвучко розвернулася у бік Денні, Г’ю швидко покинув кухню. Щойно за ним зачинилися двері, Денні сказав:
— Я присягаюся, це була не моя вина.
— Справді?
— Так, ти маєш мені довіряти.
— Сьюзан, знайди мені «Неоспорін».
Сьюзан підняла очі на Дженні, але продовжувала сидіти на місці.
— Це мазь, вона в аптечці, — повторила Дженні. Вона замінила серветки біля скроні Денні, викинувши старі. Сьюзан відпустила руку батька і підійшла до аптечки, на плечі блузки залишилися невеличкі плями крові.
— Ми мили посуд, — почав розповідати Денні, — усе було мирно, а потім Стім налетів на мене, бо я сказав, що він може повернутися до себе додому.