Выбрать главу

— До обіду закінчимо монтаж колії, а з обіду можна починати і сипати, — сказав майстер.

— З обіду почнемо сипати! — гукнув на весь голос Панько і побіг до своєї ланки. — 3 обіду почнемо сипати! Ура!

У відповідь залунало дружне ура.

Майстер задоволено усміхнувся:

— Оце робітники!

Після сніданку піонери знову взялися до праці. Руки вже призвичаїлись до роботи, і тепер зрізання дернини пішло ще швидше. А головне — всіх підбадьорювало повідомлення, що по обіді почнуть сипати ґрунт, та ще не просто сипати, а возити вагонетками. Піонери відлучалися від греблі тільки щоб напитися води. Але скоро дід повідомив, що бочка порожня.

— Поїду привезу, — сказав він Степану Юрійовичу, що жваво про щось розмовляв з Аркадієм Івановичем.

— Діду, — звернувся старший піонервожатий до водовоза, — а коли б у цій балці та пошукати води? Як на вашу думку?

— О, — враз пожвавішав дід. — Та тут колись давно були джерела. А потім чи позаносило їх мулом, чи висохли, не знаю вже від чого, а зникли…

Дід поїхав назад до села, а Степан Юрійович підкликав до себе Панька і Миколу Квашу, і вони з лопатами пішли за ним вглиб балки.

— Вода повинна бути тут близько. Інакше чому така різниця в кольорі трави? — говорив він до хлопців, що ввічливо мовчали. — Ось, наприклад, пляма з яскравоюзеленою рослинністю. Навколо все вигоріло, а тут трава така зелена. А ну, хлопці, копніть!

Не встигли ті заглибитись і на півметра, як потягло вологою, а земля стала налипати на лопату. Це надало піонерам ще більшої охоти. Раз за разом з ямки вилітали кім’яхи мокрого, зеленкувато-сірого глею.

Раптом тоненький струмочок води показався з-під лопати.

— Вода! — гукнули хлопці разом і з усієї сили заглибили свої лопати в землю.

Несподівано сильний струм води бризнув угору просто в обличчя копачам. Вони вискочили з ями і, водночас здивовані І раді, дивилися, як з-під землі б’є вода, швидко заливаючи копанку.

— Чудове джерело, — захоплено промовив Степан Юрійович. — Просто фонтан!

— Аж кипить, — не відриваючи погляду від джерела, промовив Панько, — тільки воду цю, мабуть, не можна пити, вона ж каламутна…

— А ви зараз біжіть до греблі, принесіть цеберки і вичерпайте цю воду, — наказав вожатий. — Нова вода, яка натече, буде чистіша.

Хлопці метнулися по відра, швидко повернулися і стали вибирати воду. Коли показалося дно, Панько вліз у копанку і зняв ще кілька лопат грунту, поки Микола вибирав воду.

Вода почала прибувати тепер дуже швидко, і Панькові довелось вискочити з криниці. Вчитель і хлопці замріяно дивилися, як копанка наповнюється водою.

ВАГОНЕТКИ ПІШЛИ!

Сонце підіймалося все вище й вище. Стало так жарко, що піонери пороздягалися і працювали вже в самих трусах. Але робота від спеки аж ніяк не притишувалась. Хлопці й дівчатка наполегливо зрізали дернину і таки закінчили цю роботу до обідньої перерви.

Коли пролунав сигнал на обід, копачі побігли не до бочки, а до криниці. Дід уже набрав з неї не раз води, І всім було цікаво побачити новий колодязь.

Панько добіг перший. Копанка була майже вщерть повна прозорої води. Хлопець зачерпнув цеберку і спробував свіженької.

— Солодка! — сказав він.

Насправді вода була зовсім не солодка, але дід Книш завжди так казав, коли хотів похвалити воду, і Панько тут просто змавпував.

Піонери пили воду і хвалили теж:

— Добра, аж солодка! За хвилину біля криниці зібрався цілий натовп. Кожному цікаво було заглянути в копанку, подивитися, звідки набирають такої холодної смачної води. Панько ледве виліз з цієї галасливої юрби, що оточила криницю. Він думав вмитися тут біля криниці, та де там… Коли всі почнуть умиватися, то тут таке багно буде, що й не виберешся.

— Хлопці! — крикнув Панько, хоч мав на увазі не тільки хлопців, а й Дівчаток. — Хлопці з загону номер три! Давайте свою криницю викопаємо, для свого загону! Я знаю, як шукати воду.

— Давайте! — підтримали його піонери. — Пообідаємо і давайте!

Після обіду всі побігли спочатку до вузькоколійки, щоб надивитися на неї досхочу, а потім згадали про криницю і, взявши лопати, з галасом і сміхом посунули за Паньком.

— Треба, щоб трава була дуже зелена, — казав Панько товаришам, оглядаючи то одне, то інше місце.

Покружлявши по балці, він, нарешті, спинився.