Панько був вражений відповіддю і мовчав, чекаючи, може, чоловік скаже йому, чому ж не можна. Але той, помітивши зацікавлення хлопця, наче навмисне не говорив ні слова.
— Ви, мабуть, з «Зорі»? — спитав Панько.
— З «Зорі комунізму». Вгадав, — відповів колгоспник, але розмови про те, чому не можна брати воду з колодязя, не продовжував.
— А хіба в «Зорі» немає своєї води?
— Ет, який ти цікавий, — засміявся чоловік. — А уроків, мабуть, не вивчив?
— Я ввечері вивчу, — скоромовкою відповів Панько і, хвилюючись, що чоловік ось-ось цьвохне батогом і поїде, не сказавши, в чому справа, знову пристав з запитаннями.
— Немає у вас води? Нема? А як же ви живете?
— Отак і живемо… — зітхнув колгоспник.
В цей час молодший приніс цеберку і подав на віз. Чоловік встав, відкинув рядно і обережно вилив воду в бочку.
— Жива? — спитав молодий.
— Жива, жива… Давай ще пару відер та й поїдемо.
Панько затупцювався на місці від цікавості.
— А що там у бочці? Хто жива?
— Дрохва, — хитро блиснув очима молодий і, підморгнувши старшому, попростував під місток.
— Дрохва?.. А чому?.. А де ви її спіймали?.. А як?.. А навіщо дрохві вода? Дрохва ж птах? — кидав запитання Панько.
— Ну, лізь сюди, подивись, — засміявся колгоспник.
Панько вихорем злетів на віз і заглянув у бочку. Там було повно дрібненької риби, що, поринаючи та виринаючи, мерехтіла, виблискуючи лускою.
— Це риба! — скрикнув Панько так, наче він зробив відкриття. — Риба!
Тисяча питань заворушилось у голові хлопчика. Тепер він уже не соромився, і питання сипалися одне за одним.
— А навіщо? А де ви взяли рибу?.. А куди ви її везете?..
— Ти спитай спочатку, що це за риба, — сказав чоловік і сам відповів: — Це, брат, дзеркальний короп. Чув?
— Чув.
— У нашому колгоспі є ставки. От ми пустимо ото рибку в ставок, а на осінь вона буде отака, — і він показав на руці трохи не до ліктя
Панько не зводив очей з колгоспника, дивлячись йому просто в рот.
— У вас, у «Червоному промені», можна було б таких коропів розвести, що нікому й не снилося!
— У нас же немає ставків, — промовив Панько.
— Ото ж і погано, що нема. А по оцій балці, туди, вгору, можна не один ставок, а десять зробити. І роботи небагато — тільки попересипати греблями балку в вузьких місцях… Увесь район рибою засипали б… Багатство під носом лежить, а ваш Корній Корнійович вухами ляпає…
— Корній Корнійович вухами не ляпає,— образився Панько за свого голову колгоспу. — Ми ранню сівбу за два дні закінчили і на друге місце по району вийшли.
Колгоспник з цікавістю глянув на хлопчика і усміхнувся, здивовано, наче кажучи: «дивись, який!» Потім, помовчавши, додав:
— На сівбі, може, й не ляпає, а нащот ставків — ляпає…
— І ваш голова теж ляпає,— все ще ображений за Корнія Корнійовича, відказав Панько.
— Наш ляпає? — здивувався колгоспник.
— Ляпає!
— А в чому ж він ляпає?
— В чому? А де корови дають більше молока, у нас чи в «Зорі»? У нас. Значить, нащот корів ваш ляпає.
— Наскільки ж ваші корови дають більше молока? — ледве стримуючи усмішку, спитав чоловік.
— Наскільки? Набагато!
— Звідки ж ти знаєш про це? Мабуть, мати доярка?
— Та вже знаю… — відчувши, що чоловікові нічого казати, закінчив суперечку Панько.
В цей час молодший приніс нову цеберку води. Старший вилив її в бочку, і риба завирувала з новою силою.
— Дядьку, — сказав Панько, — дайте мені одного карасика…
— Карасика? — зробленим гнівом витріщився молодий. — Та як ти смієш ображати наших коропів?!
Панько почервонів.
— Дядьку, — зітхнув він, — дайте одно коропеня…
Старий заперечливо похитав головою:
— Навіщо воно тобі? Воно мале, наїдку з нього ніякого. А от восени, як повиростають наші коропи, тоді приходь до нас у «Зорю комунізму», я тобі дам найбільшого коропа…
— Мені, дядьку, не їсти. Я пущу його в акваріум. У нас у школі є акваріум. Знаєте, що таке акваріум?
— Це, мабуть, щось на зразок клуні? — сказав молодий, підморгнувши старому, і пішов під місток з цеберкою.
— Клуні? — здивовано, не в силах сховати радість, що він може показати свою зверхність над цими незнайомими, скрикнув Панько. — Акваріум — це зовсім не клуня! Навіть і не схоже!
— Ну, коли для акваріума, тоді візьми одного, — лагідно промовив колгоспник. — Тільки як же ти його донесеш?
Та Панько прирозумів. Він викопав біля калюжі під містком невеличку ямку, напустив туди води і зробив для коропеняти маленький ставочок. Коропеня тут побуде, поки він принесе з дому консервну банку.