— Теж хороша думка, — похвалив дівчинку Степан Юрійович. Я сьогодні ж поговорю з головою колгоспу і домовлюсь про солому.
Панько розповів про свою розмову з Квашею і запропонував виключити його з піонерської організації, а в першому номері стінгазети дати замітку під заголовком: «Дезертир Микола Кваша».
— А млина він не зробить і точила не зробить, — закінчив Панько свій виступ.
Аркадій Іванович враз пожвавішав.
— Дозвольте мені,— сказав він. — Не знаю, як про виключення КвашІ з організації, я не піонер, — усміхнувся педагог, — цих справ не вирішую… А от щодо млина і механізованого точила, а може, і динамомашини… то це ідея! Ми можемо зробити механізоване точило. Лопати ж треба гострити? А може, й динамомашину сконструювати? А чому ж? Зробимо.
— Зробимо! — гукнуло кілька голосів.
— Нехай тоді Микола потанцює! — зрадів Панько. — Ми зробимо, а він ні. Та ще й з загону виженемо!
Але Степан Юрійович заперечив.
— Квашу, — сказав він, — треба виховувати. Ти завтра піди до нього і умов його повернутися на будівництво. Скажи йому, що млинка він може робити на греблі разом з усіма.
— Правильно! — сказала Аргунь.
— Абсолютно правильно, — висловив свою думку і секретар комсомольської організації.
«І зовсім не абсолютно, і зовсім неправильно», — подумав Панько, але промовчав і тільки неприязно глянув на Михайла.
Степан Юрійович помітив незадоволене обличчя Панька і, приховавши усмішку, промовив:
— Так гляди ж, Чоломбитько, щоб завтра неодмінно пішов до Кваші.
«Я його так уговорю, що він і носа не покаже на греблі», — вирішив у думці Панько і буркнув під ніс:
— Добре, піду.
— Ще є одна пропозиція, — сказав Михайло. — Я бачив у місті дитячий, але справжній телефонний апарат. До нього до-
дається сто метрів проводу. Чому б нам не купити кілька штук і не влаштувати телефонний зв’язок на будівництві?
— О! Телефон! От було б добре!
— Давайте купимо телефон!
— Ото діло! — загули збори.
— Кузня, залізниця, гребля, кухня, нарешті, — все було б зв’язане телефоном. Не буде зайвої біганини. А може, дістанемо дроту, то й до школи провели б…
Піонери і комсомольці з захопленням обговорювали справу з телефоном, а Аркадій Іванович сказав, що завтра ж поїде до міста і купить чотири апарати.
В піднесеному настрої активісти будівництва розходилися по домівках. Панькові хотілося, щоб не було ночі і щоб зразу ж піти на греблю і розпочати все те, про що говорилося на нараді. Йому здавалося, що він не зможе сьогодні заснути. Так хотілося зробити все те, про що говорилося сьогодні. Але дома, вже лежачи в ліжку і розповідаючи матері про нараду, він несподівано замовк на півслові.
Мати почекала хвилинку і спитала:
— А що ж було тобі за кота?
У відповідь вона почула рівне і глибоке дихання сина.
РОБОТА ЙДЕ!
На ранковій лінійці дружину розбили на дві частини. Перша працюватиме з сьомої години ранку до дванадцятої, а друга — з другої до сьомої вечора.
Панько попав у першу зміну. Він з захопленням копав землю і кидав її у вагонетку. На греблі стало просторіше. Всі працювали, не заважаючи один одному. Сьогодні на роботу вийшло вже більше піонерів, ніж учора: праця йшла дружно, і Панько вірив, що ставок буде зроблено.
Інколи він поглядав навколо. Кілька хлопців під керівництвом тесляра робили вітряк і приладжували до точила шків, інші копали на косогорі яму для сохи, на якій триматиметься вітряк. Група комсомольців розміряла майданчик для футбола і волейбола, інші забивали рейки для воріт і закопували стовми для волейбольної сітки. Гриць з Петром готували скраклі і Панькові, який не чув, про що вони розмовляли, було чудне дивитися, як вони, сперечаючись, розмахували руками.
Незабаром до греблі під’їхала гарба з околотом.
Скоро біля гарби замайоріли червоні, сині, білі і строкаті платтячка дівчат, а поміж ними золотом виблискувала житня солома.
Весь колектив працював, всі були чимсь зайняті, і всім було, напевно, так же радісно, як і Панькові.
«Дурний Кваша, — згадав Панько Миколу. — Розбіжаться! Ніхто не розбіжиться!»
Накидавши повну вагонетку ґрунту, він стежив, як вона легко скочувалася вниз, перекидалася, а піонери лопатами розрівнювали землю. Земля лягала рівним шаром, і майже непомітно було, щоб гребля в тому місці зростала. Але все ж вона росла! На кілька сантиметрів за день підвищується гребля, а ось уже скоро закриє дерев’яну трубу. Справді, днів за два труба сховається під землею! Він замітив на лекалі сучок, до якого доходила зараз гребля, і другий сучок на півметра вище. Ввечері він побачить, наскільки підіймається гребля за день.