— А ти знаєш… Справді!.. Давай збудуємо ставок у балці! Це ж не важко! Тільки не загоном, а всією дружиною. Двісті піонерів! Це ж — сила!.. Ти знаєш… Купатися будемо! Плавати!
— І я ж кажу! Тільки насипати греблю…
— А ти знаєш!.. На човнах будемо кататися! А навколо ставка ліс посадимо!
— А в лісі зайці розплодяться!
— А на ставку дикі качки!
Микола і Панько мріяли з таким захопленням і так голосно, що навколо них незабаром зібралась ціла юрба малюків.
Біля самої школи хлопці наздогнали голову другого загону Грицька Чорновола. Його, безперечно, треба було загітувати на будівництво ставка, бо Гриць Чорновол це не звичайний голова ради загону. Ніхто з учнів, навіть сьомого класу, не міг так переконливо виступати з промовами на зборах, як Гриць Чорновол. Коли Гриць виступає проти якоїсь пропозиції, то можна з певністю сказати наперед, що цю пропозицію провалять. Зате, якщо Гриць захищав, то таку обов’язково приймали.
— Грицьку! — крикнув Панько, і разом з Миколою пустився бігом до Чорновола. — А ти знаєш, що є в нашому акваріумі?
Той почекав, коли хлопці порівнялися з ним, і спокійно сказав:
— Знаю. В акваріумі плаває дзеркальний короп, якого тобі дали колгоспники з «Зорі комунізму».
— Хто ж тобі сказав? — розчаровано промовив Панько, бо йому хотілося розповісти про це самому.
— Та хто б не сказав, — втрутився Микола, — хіба в цьому річ? Грицьку, ми хочемо будувати піонерський ставок. Давай…
— Хто це вам розбовкав уже? — стурбувався Гриць.
— Ніхто нам не бовкав. Ми самі вирішили. Нас двісті піонерів… Тільки сказати: давай збудуємо піонерський ставок!.. Ти ж розумієш…
— Ах, самі… — заспокоївся Гриць. — Ви краще менше патякайте про ставок, а сьогодні, якщо буде засідання ради дружини — приходьте.
Хлопців не зацікавило засідання.
— А чому не патякати? — здивувався Панько.
— Секрет, — зневажливо кинув Гриць і хотів швидше пройти вперед, але хлопці побігли за ним.
— Який секрет? Чому?.. А що?.. А як?
— А ви вмієте берегти таємниці? — усміхнувся Гриць.
— Питаєш! — одним голосом відповіли Микола і Панько.
— І я вмію їх берегти, — засміявся Гриць у вічі хлопцям. — Нікому не відкрию, навіть вам… — і він, почуваючи свою зверхність шостикласника перед п’ятикласниками, поважно пройшов вперед.
— Задавака! — здвигнув плечима Микола.
— Задавака! Дуже він нам потрібний! — в тон йому повторив Панько.
В школі Панько зразу ж кинувся до куточка живої природи. Там було вже повно учнів.
— Пропустіть! — гукнув він, і всі розступилися, даючи йому дорогу. — Ось він, мій короп! Я його в консервній банці аж від містка ніс!
Коропеня весело плавало по акваріуму, інколи спинялося і беззвучно рухало ротом, ковтаючи воду. Малесенькі ріденькі лусочки блищали на ньому, як дзеркальця.
— Можливо, що він у ставку плаватиме, — промовив Гриць, що теж підійшов до акваріума.
— Так я ж кажу — давайте збудуємо ставок! — зрадій Панько. — Це не важко. Пересипати балку греблею — от і ставок!
Еге ж! Не важко! — сказав хтось з учнів, але його ніхто не підтримав.
Одній людині важко, а як візьметься вся дружина, то не важко! — упевнено сказав Микола.
До куточка живої природи зайшов Степан Юрійович і оголосив:
— Сьогодні після уроків відбудеться засідання ради піонерської дружини з активом.
— А які питання? — пролунав голос.
— Важливі, — лаконічно відповів старший вожатий.
— Значить, погоджено? — радісно прошепотів до вчителя Гриць.
Степам Юрійович по-змовницькому кивнув йому головою і пішов до вчительської.
Пролунав дзвінок на перший урок. Тільки тепер Панька неприємно кольнула згадка, що домашнє завдання з російської мови не виконано. А коли Степан Юрійович увійшов у клас і, відкривши, журнал, став проглядати прізвища, Панько вже лаяв себе, що не вивчив урока. І що найприкріше! Адже, досить було якихось двадцять хвилин, щоб написати всі слова. Ну, хіба важко було їх написати? Панько тепер просто не розумів, як воно сталося, що він не приготував урока…
А очі в Степана Юрійовича опускалися по списку все нижче і нижче і, нарешті, спинилися аж у самому низу журнала, де стояло прізвище Чоломбитька. Потім учитель перевів погляд з журнала на клас і глянув на Панька. Панько не витримав погляду і нахилився.
— Чоломбитько, — сказав Степан Юрійович. — Іди до дошки.
Панько зітхнув і вийшов з-за парти.