Выбрать главу

— А куди ж він пішов?

— Теж не знаю. Мабуть, у ліси — в чагарник.

— То він вас не повідомляє про свої приходи і відходи, еге ж? Барні завше такий був — потайне чортеня. Я його ніколи не розумів. Так само, як його бідну матір. Але я багато про нього думав. Досі мені болить те, як він зник. Одинадцять років тому. Я не бачив свого хлопчика одинадцять років.

— Одинадцять років? — здивувалася Валансі. — А сюди він приїхав усього шість років тому.

— О, раніше був у Клондайку, — та й у всьому світі. Час від часу черконув був мені кілька стрічок, — так що з них ну ніяк не здогадаєшся, де ж то він перебуває. Тільки запевнення, що з ним все гаразд. Мабути, вам він усе розказав?

— Ні, я нічого не знаю про його минуле, — відповіла Валансі з раптовим завзяттям. Вона хотіла знати — тепер вона мусила знати. Раніше це не мало жодного значення. А тепер вона повинна знати все. Від Барні вона ніколи цього не почує. Можливо, взагалі ніколи більше його не побачить. А якщо й побачить, то він не розповідатиме їй про своє минуле.

— Що сталося? Чому він залишив свій дім? Скажіть. Скажіть мені.

— Та що ж, то недовга історія. Просто молодий дурник ошалів через сварку зі своєю дівчиною. Тільки Барні — ще й страх впертий дурник. Завжди такий був. Ніхто ніколи не міг примусити того хлопця зробити щось таке, чого він не хотів. Від самого його народження. А при тому — спокійний чемний хлопчина, еге ж. Добрий як золото. Бідна його мати померла, як він мав усього два роки. Я тоді якраз почав робити гроші на своєму Бальзамі для Волосся. Побачив був формулу уві сні. Уві сні приснилася, еге ж. Гроші крутилися. Барні мав усе, чого хотів. Я посилав його до найліпших шкіл — приватних шкіл. Я хотів зробити з нього джентльмена. Сам-то я не мав такого шансу. То й хотів, щоб він мав усі шанси. Він перейшов МакГілл[59]. З відзнакою і все таке. Я хотів, щоб він студіював право. А він волів журналістику і щось подібного. Хотів, щоб я купив йому газету або поміг йому видавати, як він то називав, «справжній, вартий уваги, чесний і доброякісний канадський журнал». Мабути, я б йому й поміг — я завжди робив те, чого він хотів. Чи ж я мав ще для кого жити? Я хотів, щоб він був щасливим. А він не був. Чи ви цьому повірите? Він ніколи не жалівся. Але я завжди чув, що він нещасливий. Мав усе, чого лиш хотів, — гроші, скільки треба, — мав свій рахунок у банку, — подорожі, — весь світ оглянув, — а щасливий не був. Аж поки не закохався в Етель Траверс. Тоді був щасливим, — якийсь час. Недовго.

Хмара закрила сонце і велика холоднява лілова тінь швидко просунулася над Міставіс. Торкнулася Блакитного Замку — прокотилася над ним. Валансі здригнулася.

— Так, — сказала вона з хворобливою жадібністю, хоча кожне слово розтинало їй серце. — То — яка — вона — була?

— Найгарніша дівчина Монреалю, — відповів доктор Редферн. — Гарна, як намальована. Га? Золоте волосся, — блискуче як шовк, — величезні оксамитові чорні очі, — шкіра як троянда з молоком. Чи ж дивно, що Барні закохався? І голову мала на плечах. Не якась там малопера гуска. Б.М. МакГілла[60]. І доброго роду. З порядної сім’ї. Тільки що в кишені вітер свище. Га! Барні просто здурів через неї. Щасливішого молодого дурня світ не бачив. А тоді все розлетілося.

— А що трапилося? — Валансі зняла капелюшка і почала машинально колоти його шпилькою, — то проколювала, то виймала. Щасливчик муркотів поруч з нею. Банджо підозріло стежив за доктором Редферном. Ніп і Так ліниво каркали між сосен. Міставіс вабив до себе. Все було як звичайно. Ніщо вже не було як звичайно. Від учора пройшло століття. Вчора, такої ж години, вони з Барні їли запізнілий обід і сміялися. Сміялися? Валансі відчувала, що вона назавжди попрощадася зі сміхом. І зі сльозами — в якомусь сенсі. Надалі вона вже ні з того, ні з іншого не користатиме.

— Боже-світе, та якби ж я знав, любонько. Мабуть, якась дурна сварка. Барні просто утік — зник. Написав мені з Юкону. Що розірвав заручини, що виїхав назавжди. І щоб я не пробував його шукати, бо він і так не повернеться. То я й не шукав. Бо й що з того? Я Барні знав. Збирав гроші, бо не мав більше чим зайнятися. Але дуже мені самотньо було. Все, чим я жив, — то були малі записки від Барні. Клондайк — Англія — Південна Африка — Китай — та всюди. Я думав, що він колись та повернеться до свого самотнього старого батечка. Але от вже шість літ, як жодного листа не було. І я не мав ні словечка від нього, — аж до останнього Різдва.

— Він вам написав?

— Ні. Виписав чек на п’ятнадцять тисяч доларів зі свого банківського рахунку. Управляючий банком — мій приятель, один з моїх найбільших акціонерів. Завжди обіцяв мені, що дасть знати, як Барні випише чек. Барні мав там п’ятдесят тисяч. Ніколи ні цента не брав, аж до останнього Різдва. Чек був виписаний на торговий дім Ейнслейс, Торонто.

вернуться

59

Університет Макгі́лла (англ. McGill University) — найстаріший та найвідоміший університет Канади. Заснований в 1821 і відкритий в 1829 році в Монреалі

вернуться

60

B.A. — Bachelor of Arts, Бакалавр Мистецтв.