— Боже, спаси мене! — скрикнув дядько Бенджамін. Кузина Стіклс почала плакати.
— Валансі, якби ж ти довірилася рідній матері…
— Так, так, я знаю, — нетерпляче відповіла Валансі. — Але що тепер поробиш? Я не можу скасувати цей рік. Бачить Бог, хотіла б, якби могла. Я обманом змусила Барні одружитися зі мною, а насправді він Бернард Редферн. Син доктора Редферна з Монреалю. І його батько хоче, щоб він до нього повернувся.
Дядько Бенджамін видав якийсь незрозумілий звук. Кузина Стіклс прибрала з-перед очей чорно облямовану хустинку і витріщилася на Валансі. Навіть у кам’яно-сірих очах місіс Фредерік з’явився якийсь дивний блиск.
— Доктор Редферн — це той, що з ліловими пігулками? — спитала вона.
Валансі кивнула. — А ще він Джон Фостер, автор тих природничих книжок.
— Але ж, але ж, — місіс Фредерік була виразно схвильована, хоча й не тим, що вона є тещею Джона Фостера, — ДОКТОР РЕДФЕРН МІЛЬЙОНЕР!
Дядько Бенджамін закрив рота, аж зуби клацнули.
— І то не раз, а з десять.
Валансі кивнула.
— Так. Барні залишив свій дім багато років тому — через — через певне розчарування. А тепер він, напевно, повернеться. Тож ви бачите — я мусила піти. Він не любить мене. Я не можу тримати його обманом.
Дядько Бенджамін виглядав невірогідно лукаво.
— Це він так сказав? Він хоче тебе позбутися?
— Ні. Я його не бачила, відколи довідалася. Але кажу вам — він зі мною одружився з жалості — бо я його попросила — бо він думав, що це ненадовго.
Місіс Фредерік і кузина Стіклс намагалися щось сказати, але дядько Бенджамін махнув до них рукою і зробив грізну міну.
— Дозвольте МЕНІ цим зайнятися, — кивок, кивок, і знову промовиста грізна міна. До Валансі:
— Ну, добре, люба, ми поговоримо про це пізніше. Бачиш, ми ще не зовсім все розуміємо. Кузина Стіклс добре казала, ти мала б нам раніше довіритися. Пізніше — ну, я думаю, ми знайдемо якийсь вихід.
— Думаєте, що Барні легко зможе отримати розлучення? — нетерпляче сказала Валансі.
Дядько Бенджамін утишив чергові вигуки жаху, що, як він знав, готові були зірватися з уст місіс Фредерік.
— Повір мені, Валансі. Все влаштується. Тільки скажи ще, Доссі. Чи ти була щаслива в «чагарнику»? Цей Сна- містер Редкліф — був добрий до тебе?
— Я була дуже щаслива і Барні був дуже добрий до мене, — відповіла Валансі, наче декламуючи завчений урок. Згадала, що, як вивчала у школі граматику, то дуже не любила минулого й доконаного часу. Вони їй видавалися такими жалібними. «Я була» — це все було і скінчилося.
— Ну то й не хвилюйся, маленька. — Як дивно це звучало з уст дядька Бенджаміна! — Твоя родина за тобою обстане. Ми подивимося, що можна буде зробити.
— Дякую, — сказала Валансі, не дуже розуміючи, про що йдеться. Справді, — як мило з боку дядька Бенджаміна! — Можу я тепер піти нагору і трохи прилягти? Я — я — дуже втомлена.
— Звичайно, звичайно ти втомлена. — Дядько Бенджамін приязно поплескав її по руці — дуже приязно. — Ти вимучена і знервована. Йди, йди і приляж, як тобі зручно. Добре виспишся — і побачиш геть усе в іншому світлі.
Відчинив їй двері. Коли вона проходила повз нього, шепнув:
— Який найкращий спосіб втримати любов мужчини?
Валансі слабо усміхнулася. Знову повернулася до старого життя — старих кайданів. — Який? — спитала слухняно, як колись.
— Не повертати йому її[64], — відповів дядько Бенджамін зі смішком. Зачинив двері і потер руки. Кивнув і загадково усміхнувся, розглядаючись по кімнаті.
— Бідна маленька Досс! — сказав він патетично.
— Ти дійсно вважаєш, що — Снайт — може бути сином доктора Редферна? — спитала місіс Фредерік, переводячи подих.
— Не бачу жодних підстав для сумніву. Вона казала, що доктор Редферн був там. А він же багатий, як весільний торт. Амеліє, я завжди вважав, що у Досс є щось таке, про що більшість людей не здогадується. Ви надто суворі були з нею — надто притискали. Ніколи вона не мала шансу показати, чим є насправді. А тепер, диви, — запопала мужа-мільйонера!
— Але ж, — вагалася місіс Фредерік, — про нього розповідають страшні речі.
— Плітки й наклепи, самі плітки й наклепи! Я завше дивом дивувався, чому то люди такі скорі обмовляти інших, хоча нічогісько про них не знають. Він не хотів мішатися аби з ким, а людиськ це дратувало. Коли вони якось зайшли у мою крамницю з Валансі, то я був вражений, який то приємний чоловік. То я й перестав діймати віри тим історіям, бо вони не варті зламаного цента.
64
«What is the best way to keep a man's love?» «Not to return it.»
Цього разу нічого надзвичайного — return означає і повертати, і відвзаємнювати.