Катастрофічно легко підмінялися поняття, тасувалися факти і події: на Заході й на Сході Європи червоним полиском мінились патетичні мізансцени, поставлені за чорним сценарієм зловісних ідеологій. Історія неухильно йшла до того фатального повороту, за яким почалася кривава оргія канібалів, де паруючі страви у вигляді місива понівечених народів передавалися від одного канібала до іншого — від Муссоліні до Гітлера, від Гітлера до Сталіна і навпаки.
А почала готуватись інфернальна кухня ще в чорному проломі середини 1910-х років. Відмовившись від позиції нейтралітету, Італія вступила в першу світову війну. Для чого? Уряд цинічно і, на жаль, небезпідставно вважав, що цілком досить підкинути народові стереотипний набір псевдопатріотичних лозунгів, аби він став сліпим натовпом, загіпнотизованим офіціозною пропагандою, а відтак здатним лише до виконання абсурдних наказів. І тому уряд закликав «усіх істинних італійців» піти війною на Австро-Угорщину… задля продовження традицій Гарібальді і завершення національного руху за відродження батьківщини — Рісорджіменто! Давній, добре опанований всіма злочинними урядами засіб маніпуляції суспільною свідомістю. А в революційно-мілітаристській лихоманці, яка трусила світом, вже проглядали моторошні форми тотального фашизму, що міг стати страшним і ганебним фіналом великої європейської цивілізації.
Все менш прозорим ставало над Європою повітря і все коротшою ставала для Піранделло дистанція від трагедій і втрат світових до особистісних. 1915 року померла його мати, а з нею для нього пішла в небуття доба істинної героїки, громадянської етики й безкомпромісності, духовної цілісності. Ні гордий дід Піранделло, вмираючи у вигнанні на Мальті, ні донна Катерина, мати Луїджі, вишиваючи республіканський прапор, не могли б собі навіть уявити тих страждань, а надто тих психологічних митарств, які випадуть на долю їхнього сина і внука.
Переживши втрату матері, Піранделло мало не втратив на війні двох своїх юних синів: Стефано і Фаусто чудом лишилися живі. Письменник існує від потрясіння до потрясіння, від втрати до втрати, від розпачу до розпачу.
І все ж таки він працює як одержимий. Кілька десятків новел написано між 1912 та 1918 роками — виходять збірки «Терцети», «Дві маски»; «Пастка», «І завтра, понеділок». 1910-і роки — це також і період народження Піранделло-драматурга, одного з найвидатніших представників сучасного театру, предтечі багатьох його концепцій та естетичних відкриттів.
Тим часом Європу лихоманило все дужче, і ось уже обрій італійської історії заступила похмура кремезна тінь соціаліста Беніто Муссоліні.
Дуче діяв круто: в жовтні 1922 року він очолив так званий «похід на Рим», а вже в січні 1925 року проголосив себе диктатором, вимагаючи від палати депутатів визнання його «фашистської революції». Що ж, у кожного диктатора було по своїй революції, тому й схему режиму нам не важко уявити, знаючи сталінський: та ж сама відсутність усіх конституційних свобод, і насамперед свободи друку, ті ж самі надзвичайні трибунали, ті ж самі доноси, обшуки, арешти, таємні вбивства й розстріли без суду і без слідства… Фашизм — явище інфекційне. Чи не єдина різниця — Беніто не ставив собі за мету цілковитого винищення селян та інтелігенції, як Сталін. На геноцид дуче не спромігся — цей диктатор усе ж таки зріс у контексті культурної нації, та й масштаби геополітичної фантазії мав дещо скромніші від свого радянського побратима.
І от саме в цей період до Піранделло прийшла світова слава. Її прихід навіть має свою дату: 10 травня 1921 року. В цей день у римському театрі Валле Піранделло поставив свою славетну по сьогодні п’єсу «Шість персонажів у пошуках автора». Трохи раніше — 1917 року — вже була поставлена п’єса «Подумай про це, Джакоміно!» і з’явилися знамениті його комедії — «Ліола» і «Так і є (якщо вам так здається)». Проте саме «Шість персонажів…» означають вибуховий вихід автора на європейську сцену завдяки, зокрема, новаторським драматургійним рішенням, кардинальній зміні й реорганізації сценічного часу і простору, виведених в координати цілковитої умовності. Логіка і послідовність сюжету втрачають значення: примхлива уява автора, тонко реагуючи на примхливість самої реальності, розгортає сюжет як бурхливий простір одночасно існуючих та взаємно конфліктних психологічних площин. До теми «театру в театрі» Піранделло повернеться ще не раз — і в п’єсі «Кожен по-своєму» і — особливо — в написаній вже 1930 року п’єсі «Сьогодні ввечері ми імпровізуємо». Та при всій сміливості мистецького експерименту не лише свідомість XX століття, а й шекспірівське дихання вчувається в його п’єсі «Генріх IV» з її діалектичними роздумами про алогічність історії та логіку безумства, — це 1922 рік! Рік контрреволюцій і встановлення диктатур — фашистської і так званої пролетарської.