- Я робив те, що мусив робити, - погордливо каже Варсонофій, - хоч і знав, так, знав, що диявольське дерево стане причиною моєї загибелі! Диявол має велику потугу, та мене йому не здолати, бо я ще сьогодні побачу рай і святих! А твою душу, клятий ідолопоклоннику, чорти потягнуть до пекла!
- О, Господи! – раптом очманіло озивається купець, - то це не грабіжники? Ви що, люди добрі, і справді зібралися прикінчити нас за цю суху деревину?
- А ти як думав? – войовниче питає Тверд.
- Беріть товари, лодії! – зойкає купець, - усе беріть! Тільки відпустіть з душею!
- Стривайте! – Вогник роздвигає протолчан і стає навпроти бранців, - стривайте! Я згадав!
- Що ти згадав, Вогнику? – Далеборів голос звучить незвично лагідно, - ти знав цього чоловіка?
- Мене звали Сяйвір, син Межиборів, - говорить юнак, і в синіх очах його така зненависть, що Врабій-Варсонофій мимоволі подається назад, до краю скелі, - цей чоловік сказав, що я забуду це ім’я! Він наклав на мене закляття іменем їхнього Бога! Він був з воїнами, котрі спалили мою весь і зруйнували Святиню! Нехай чорний чаклун скаже, що зробили з Родом моїм! Мою матір звали Калиною, і вона співала мені пісень! Нехай він розкаже, як вона померла! Моя хата згоріла, а хрестили мене кров’ю родичів! Нехай він розкаже, що сталося з Боричами!
- Господи Ісусе! – виривається у Варсонофія, - то ти – оте хлоп’я? Оце ось – дійсно чари, бо ти не міг вижити!
Остафій непорозуміло дивиться на них, і знову пропонує викуп. Та Далебор його не слухає. Його холодний погляд вп’явся в лице мніха.
- Говори ж, чоловіче, - стиха велить він, - я розпитував туровців, і дещо знаю, але ти там був… І бачив. То як померли Боричі?
- Старий Гатило був таким же затятим поганином, як і рід його, - відповідає мніх через силу, - він зневажав і церкву, і владу. За се княжич Ізяслав, намісник туровський, мусив його покарати. Він прийшов у Борки з дружиною, а я був з ними, аби врятувати душі язичницькі від вогню вічного. Ніхто не думав, що вони будуть аж так опиратись, оті ваші Боричі. Думали, що схоплять одного-двох, найупертіших, а решта піддасться...
- Як загинув Межибор Борич? – різко втручається Вогник, і волхв заспокійливо кладе руку йому на плече, не відводячи очей від мніха.
- Його убив Косняч, - буркає чернець.
- Косач Борич убив рідного брата? – аж наче не вірить Далебор, - я чув, що він охрестився, але щоб дожити до такого…
- Це правда, - стверджує Варсонофій, - Гатило загинув ще раніше.
- А що сталося з Калиною? – знову перебиває Вогник.
- Се була жона з камінним серцем, - понуро говорить мніх, - сама впала на меч, аби не повертатися до чоловіка свого.
- До Косняча таки не варто було повертатись, - говорить Далебор, а Вогник прикушує губу, раптово зрозумівши, - сей чоловік помер для роду. Тепер оповідай, як загинула Святослава, мати Калини.
- Відьму убив Чудин, - відповідає чернець глухо, - Ізяславів дружинник. Він почав крушити ідолів на требищі, а оце щеня, - Врабій киває на Вогника, - його вкусило… Чудин озвірів і вихопив в котрогось кіннотника спис…
- Далі… - коротко велить Далебор.
- Стара сама шукала собі смерти. Вона затулила хлопчиська собою. Підскочив Косняч, але було запізно. Хлопця-то він вихопив, відьма ж померла.
- А хрестив малого ти?
- Я…
- І якою була вода в тому озері? Червоною?
- Вони самі винні! – майже кричить Варсонофій, - чому вони опирались? Десятки літ уже правдива віра панує над Руссю! Гатило не бажав слухати слово Боже, він сміявся над ним! Я оповідав йому, як Ісус загнав бісів у свиней, а цей старий поганин говорив, що свині ті розбіглися по світі і стали монахами! І сини його, й онуки – усі насміхалися над вірою Христовою! Один лише Косач розчув слово істини, так Гатило ще й прокляв його за це, а жона окликала мертвим! Уся вина їхня – на них самих!
- Люди добрі! – знову втручається купець, котрий слухав усе це, очманіло витріщивши очі, - та послухайте же! Я тут ні до чого! Коли Ізяслав ходив на Боричів, мене й у Турові не було! Нема на мені крові, чуєш, волхве? Відпустіть мене! Або пошліть за викупом до Турова! Усе віддам – злото, паволоки, оксамити! Жебраком стану! Тільки відпустіть!
- Дуба рубав? – спитав Далебор.