Вже трохи засипаючи, виходячи з реальності, відкриваючи вхід у світ сновидінь, Софія ледве почула, як хтось почав дуже обережно відчиняти двері. Дівчина відкрила одне око і побачила
(Дениса, який насміхався над її безпорадністю)
свого батька, що стурбовано дивився на неї сумним та печальним поглядом. В одній руці він тримав темного пом’ятого капелюха і нервово стискав його пальцями. За його спиною стояв лікар і теж уважно дивився на свою пацієнтку.
– Вона зараз спить. Тому краще її не турбувати, – шепотом мовив він.
Софія це почула і відразу ж відкрила очі, і побачила лікаря та поруч з ним свого батька. Останнього вона чекала з самого початку, як тільки прийшла до тями.
– Доброго дня, – поздоровався Василюк. – Як себе почуваєте?
Дівчина протерла очі від залишків сну і за кілька секунд повністю повернулася до реального світу. І цей реальний світ нагадував їй якусь віртуальну гру дійсності.
– Доброго дня. Стан у мене непоганий, але я дуже втомлена. О, тату, привіт! – пафосно, підхвачена величезною хвилею емоцій вигукнула Софія, яка дуже скучила за батьком.
Лікар зрозумів, що зараз він зайвий у цей момент.
– Ну, добре, не буду заважати…
Він зачинив за собою двері, залишивши батька і доньку на одинці, яким є про що поговорити між собою. Василь відразу ж підійшов до ліжка і міцно обійняв Софію, приголубивши до себе, відчуваючи полегшення, що його донька залишилася живою.
– Дитино моя, – прошепотів він, ледве стримуючи сльози, – як я за тебе переживав. Ти навіть собі цього уявити не можеш! Лікарі сказали, що ти… ти по… померла. Я навіть не знав, що і думати… Боже!
– Тату, я жива, слава Богу. Але через що мені довелося пройти!
Софія сказала ці слова дуже емоційно, не знаючи, чи треба ще щось казати. Батько на неї стурбовано дивився, намагаючись тримати себе в руках і повірити, що донька дійсно ціла-цілісінька знаходиться перед ним. Він на неї довго дивився, усвідомлюючи, що все жахливе
(попереду чекає)
позаду і тепер є надія на краще. А тоді просто і лаконічно спитав:
– Як це сталося, доню?
Дівчина тяжко зітхнула, не знаючи, що й сказати у відповідь, хоча в очах батька горіло це бажання дізнатися, як все було.
– Батьку, я… я хотіла… е-е…
Ось і вся коротка вичерпна, і зрозуміла відповідь, якщо вона взагалі коли-небудь буде в такій формі. Софія просто ще не зовсім прийшла в себе, після усього пережитого і побаченого нею, і зараз вона просто не могла усі думки, слова зібрати до купи, склеїти їх та придати їм нормальної людської форми у вигляді логічної розповіді.
– Е-е-е… мені важко зараз про це говорити…
– Так, я розумію, – задумливо мовив Василь, дивлячись у вікно. – Ти пережила таке… що не готова, мабуть, розповісти. Так?
– Напевно…
(цигарка)
Зараз дівчину турбувало зовсім інше. Що саме, вона не могла відразу збагнути, але це відчуття, здається, було їй знайоме. Раптом Софії спала думка про паління і вона подивилася на батька.
– Ти сьогодні палив цигарки? – поцікавилась Софія, не відводячи від нього погляд.
[Чорт, невже так від мене тхне перегаром?]
Це питання поставило Василя в глухий кут і він не знав, як з нього вийти. Його було захоплено зненацька, зовсім не очікувано, тим паче це спитала його власна донька.
– Ні… З чого ти взяла?
– Я просто знаю це і все, – відповіла Софія, відчуваючи якесь неадекватне сприйняття оточуючого світу.
Правда, через кілька секунд це дивне відчуття минуло.
– Е-е… звідки ти знаєш? Я всього одну сигарету викурив. Як ти здогадалася? – здивовано спитав Василь. – Невже одяг настільки пахне тютюном?
– Випадково здогадалася, – збрехала дівчина, зрозумівши, що ні про що подібне навіть не думала, а тому інформацію про це отримала якимось іншим поки що не зрозумілим для неї шляхом.
Але як тоді вона дізналася про цигарки, якщо її тато кинув палити кілька років тому? На це питання не було однозначної (а в даному випадку жодної обґрунтованої) відповіді.
– Ти ж кинув палити? Тату, ти знову цим псуєш своє здоров’я?
– О-о-о-о… е-е-е-е.. ну-у-у-у-у... ти ж розумієш, я за тебе хвилювався і щоб заспокоїти нерви вирішив трішки подиміти. До того ж, за мене не хвилюйся. В тебе ще стан не на стільки задовільний, щоб лізти в мої справи. Тобі зараз треба менше думати і більше відпочивати, набиратися сил. А від однієї цигарки нічого не станеться.