Выбрать главу

– Виходить пряма залежність: чим більше, тим краще. Це ж чудово, коли я кажу про тебе правдиві речі. Якщо хочеш, я буду робити це частіше.

Вони обоє розсміялися і

(банан)

напружена, трохи незвична для них обох атмосфера зникла сама по собі. Розтанула, як снігова крига під час весняної повені.

– Слухай, а в мене є багато фруктів. Тато мені приносив сьогодні. Я все одно все не зможу з’їсти. Допоможеш?

– Ну, не знаю… Фрукти тобі ж принесли...

– Облиш. Давай бери фрукти, не соромся. Я знаю, що ти дуже хочеш зараз з’їсти банан.

Мирослав здивовано подивився на неї.

– Звідки ти знаєш? Я ж тобі нічого не казав про банани.

– Я прочитала твої думки.

Юнак сприйняв це як жарт.

– Мабуть, просто вгадала.

Софія лукаво на нього подивилася.

– Ти не віриш, що в мене є телепатичні здібності?

– Та ну… Не вірю, – засумнівався хлопець. – Ти хочеш мене розіграти? Яка телепатія?

– Звичайна. Добре, загадай будь-яке число, а я його відгадаю, – запропонувала дівчина.

– Досить мене розігрувати.

– Ти загадав число?

– Ну, гаразд, зараз загадаю.

Софія не зводила з нього погляду. Майже відразу досить легко вона отримала доступ до його самих глибоких, потаємних думок.

[Шістдесят вісім тисяч чотириста п'ятнадцять. Вона мене дурить. Хай спробує хоча б одну цифру відгадати!]

– Ну, відгадуй, – весело мовив він, будучи впевненим, що вона цього не зробить.

Софія кинула на нього насмішливий погляд, а тоді випалила, як з кулемета:

– Шістдесят вісім тисяч чотириста п'ятнадцять. Вона мене дурить. Хай спробує хоча б одну цифру відгадати.

Ефект від сказаних слів був непередбаченим і його важко було передати словами. Мирослав швидко зіскочив зі стільця, наче він загорівся яскраво-помаранчевим полум’ям і здивовано дивився на дівчину, досить довгий час не відводячи від неї заворожених, здивованих очей, що блищали від жовтогарячого світла люмінесцентних ламп. Потроху він почав заспокоюватися і намагатися повірити не в те, що йому здається, а що насправді існує і що він може усвідомити. А Софія з тріумфальним поглядом на нього дивилася, як дивиться фокусник на дітей, після показу чергового трюку.

– Ну, що, тобі потрібні ще якісь докази, чи ти мені вже віриш? – трохи глузливо поцікавилася дівчина, очікуючи від нього такої дикої розгубленості.

Він, все ще зачарований демонстрацією телепатичних здібностей Софії, перебував у легкому шоку, тому мовчки кивнув. Через хвилину, раціональне мислення знову до нього повернулося.

– Все, вірю тобі! Хай йому грець. Чорт, ти в мене на очах продемонструвала екстрасенсорні можливості! Я просто вражений цим на повал! Здаюся. Не знаю навіть, що і сказати… – Мирослав на хвилину задумався. – Виходить, що ти пережила раз клінічну смерть? Повернувшись з того світу, відкрила в собі паранормальні здібності?

Софія кивнула, затягнувши паузу, навмисно із невимушеною флегматичністю, спостерігаючи за його нетерплячістю і бажанням отримати все й одразу (як в рекламі про стартовий пакет «Джинс»).

– Ну? Чого мовчиш?

– Звичайно, – мовила вона, як ні в чому не бувало. – Я не давно усвідомила, що можу читати чужі думки абсолютно усіх людей, що знаходяться в полі мого зору.

– Стривай, ти хочеш сказати, що людей, яких ти не бачиш, відповідно, і думки їх не можеш читати, так?

– Саме так. Я намагалася прочитати думки лікаря, що опинився за дверима, але в мене нічого не вийшло. Ніби зв'язок був близько, але я не зуміла його відчути. Візуальний контакт в мене не виходить.

– Як цікаво, – задумливо мовив він. – Перед тобою тепер відкриваються нові горизонти, ти сприймаєш цей світ зовсім іншими очима.

– Що ти маєш на увазі? – спитала вона. – Сприймати світ іншими очима – це досить абстрактне поняття.

– Я маю на увазі, що повернувшись з того світу, відкривши в собі такий феномен, як телепатія, ти будеш сприймати і розуміти світ по-іншому. Не таким, яким він тобі здавався раніше крізь рожеві окуляри, а таким, яким він існує насправді. Тепер в твоєму житті багато чого може змінитися. Наприклад, відношення до життя і смерті. Після життя існує життя, тільки більш досконале і майже не зрозуміле для нас в цьому світі. Ти мабуть бачила і зрозуміла таке, про що інші ніколи не підозрювали. Для тебе може відкрився новий вимір.

Софія серйозно задумалася над змістом сказаних слів, наче в них був прихований певний засекречений контекст, наче вони несли в собі найважливіше повідомлення Всесвіту, таємницю всього існуючого.

– Ти знаєш, – повільно почала Софія, – в твоїх словах-таки є раціональне зерно істини. Я була за межею життя і бачила таке, що деяким навіть не снилося. Але там, відчуття були зовсім інші, ніби… ніби я існувала взагалі в іншому вимірі, час взагалі не існував, або я його не помічала… Ой, це важко передати словами. Просто… просто ніби часово-просторовий континуум був інший… Треба тільки самому через це пройти, щоб зрозуміти, як там чудово і як не хочеться повертатися назад до буденного життя. Ці відчуття, які я пережила неможливо передати словами та порівняти з наркотичними чи іншими відчуттями. Це було набагато краще і цікавіше. Це таке відчуття, коли людина відчуває своє «Я» у поєднанні з усім Всесвітом. Ніби Я і є Бог. І здається, я зрозуміла, хто такий Бог. Бог – це увесь Всесвіт, це кожен атом. Бог є у нас з тобою і ми також частина усього сущого, божественного.