Софія опустила очі.
– Дякую. Я стараюся, як можу. Просто від цього я сильно втомлююсь. Мабуть, це забирає багато енергії.
– Тоді на сьогодні точно досить. Слухай, я хочу в тебе спитати ще одну річ. Ти читаєш думки людини, коли тільки захочеш чи телепатичний зв'язок відбувається постійно? Тобто, тобі підконтрольний цей процес?
– Ні, я читаю думки, коли тільки захочу, – не задумуючись відповіла вона. – Але тоді в мене виникають дивні відчуття…
– Дивні відчуття? Що ти маєш на увазі?
– Ну… коли я відчуваю телепатичний зв'язок з людиною, то ніби впадаю в транс і… не знаю якби сказати… Одним словом, я знаходжусь в такому трансі, відчуваю полегшення. Світ здається трошки інакшим… це дуже важко пояснити. Зате я можу легко чути чужі думки, знаходячись в такому стані…
– Отже, ти знаходишся в стані зміненої свідомості? І саме тоді в тебе виникає екстрасенсорне сприйняття інформації з космосу?
– Так. Таке відчуття, ніби в мене розширені границі свідомості для кращого, більш панорамного, об’ємного сприйняття світу. Не знаю… це все відбувається не свідомо… І ще наступає така тиша на кілька секунд…
– Все це дуже цікаво, – погодився Мирослав. – Але мені вже час йти. До того ж, мені треба ще хоча б іноді ходити на пари в універ, – він посміхнувся.
– Я розумію, – дівчина не зводила з нього погляду. – Якщо справи, то йди. Ти завтра прийдеш?
[А ти хочеш мене ще побачити? Щодо мене, то я готовий двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень на тебе дивитися.]
– Звичайно. Можеш не сумніватися. Тоді до завтра.
– До завтра, – автоматично повторила вона.
Мирослав останній раз махнув рукою на прощання і вийшов в коридор.
А Мирослав цікавий хлопець, – думала вона, залишившись на одинці. – Я з нетерпінням чекаю, коли він знову прийде. Чорт, та я втюрилася в нього з першого погляду, як школярка. А він схоже теж на мене запав. Цікаво, чи вийде у нас щось з цього?
Це питання молоду вісімнадцятирічну дівчину турбувало в той момент понад усе, ніби весь Всесвіт перед нею зменшився до розмірів Мирослава, що почав займати усі її думки. Вона трохи подумала над цим і вирішила серйозно експериментувати, як тільки виявиться слушна нагода.
А така нагода на неї чекала в недалекому майбутньому.
Розділ V
Ревнощі Дениса
Час, проведений Софією в лікарні, спливав дуже швидко, особливо, коли дівчина бачилася з Мирославом. З кожною зустріччю, вона тільки все більше і більше переконувалася, що хлопець їй дуже подобається і вона
(кохає його)
хоче нормально по-людськи сходити з ним на побачення для початку, коли вже її випишуть з цієї лікарні.
За останні десять днів, поки Софія була в лікарні, вони з Мирославом багато спілкувалися на різні теми і, звісно, робили експерименти з телепатичними здібностями дівчини. Вона вже могла майже всі думки хлопця прочитати, коли той був поза зоною її зору. Це надихало Софію жити з величезним запасом оптимізму, що в свою чергу, допомагало їй якомога швидше вилікуватися і нарешті (так це відбулося!) виписатися її з цієї набридливої до цього часу лікарні. Правда, бували моменти, коли Мирослав почував себе не в своїй тарілці, що дівчина може читати будь-які його думки, навіть самі сокровенні та інтимні, що, звичайно, його дуже сильно пригнічувало. Тому він намагався не думати нічого такого, про що потім міг би шкодувати. Правда, контролювати думки йому не завжди вдавалося. Адже думки дуже часто виникають зовсім несподівано і досить різні. Навіть божевільні думки іноді з’являються в голові.
Василь також кожного дня приходив провідати власну доньку і вже знав, що Мирослав, який врятував їй життя, подобається дівчині. Він запропонував Софії якось запросити його в гості, щоб з ним познайомитися.
Дівчина не мала заперечень з цього приводу. Для неї також була важлива думка батька, як він віднесеться до її бойфренду. Софія сподівалася, що Мирослав справить хороше враження на нього.
В університет на пари Софія не ходила ще тиждень, після того, як її виписали з лікарні. Це була ініціатива батька і дівчина особливо не заперечувала, а навіть була рада, що ще сім днів не буде ходити на нудні лекції, довбати ці конспекти, які ніякої користі в подальшому житті мати не будуть, а лише відбирають дорогоцінний час. Принаймні, Софія дотримувалася такої точки зору.
А в перший день, як йти на заняття з самого ранку, дівчина трохи засумувала. За цей час вона ближче познайомилася з Мирославом, вони сходили на кілька побачень. І тепер йти на пари, щоб до неї знову чіплявся Денис з своїми дитячими пропозиціями, Софія аж ніяк не хотіла. Правда, від цього нікуди не дінешся. Зате, після обіду, ближче до вечора, до неї в гості обіцяв приїхати Мирослав, щоб познайомитися з її батьком. Це додавало настрій дівчині і відганяло усілякі меланхолічні відчуття.