Наприклад, цілителі лікують за гроші, пророки передбачають майбутнє і розповідають про таємниці минулого, знаходять пропалі речі та людей. А чому б тоді і їй таким способом не заробляти гроші? Софія подумала, що в них в сім’ї далеко не такий фінансовий стан, як хотілося і вона може його покращити без особливих зусиль. Про це між іншим, також можна порадитися з батьком. Навряд чи він буде проти.
Василь повернувся з роботи на годину пізніше, ніж звичайно, дуже втомлений і заклопотаний буденністю важкого дня. Він зняв з себе сірий плащ і повісив його на гачок. Барсетку він відразу поклав на столик, а сам важко плюхнувся в одне із крісел, щоб трошки перевести дух.
– Привіт. Ти сьогодні щось пізніше прийшов ніж звичайно, – зауважила Софія.
Василь, сильно втомлений важко зітхнув і заплющив очі на кілька хвилин, щоб прийти до тями.
– Та от, справи були на роботі… – він кинув короткий погляд на доньку і трохи подумавши, додав. – У нас там казна-що твориться. Приїхали аудитори з перевіркою. Почали перевіряти усі бух документи. Знайшли помилки в господарських операціях на значну суму… Мене теж почали питати…
– Мабуть не легко тобі було.
– Еге ж! А начальник і на мене ще насів. Усіх там построїли і почали допитувати. Завтра ще продовження може бути… Ух, ну і день видався! Доню, постав кавоварку на плиту, будемо пити каву з печивом. Я сьогодні купив чудове печиво. Київське, до речі.
– Добре.
Софія пішла на кухню, щоб заварити каву, а її думки почали крутитися знову навколо Мирослава, з яким їй дуже хотілося побачитися. Вона уявила, як хлопець її обіймає, пестить, голубить до себе і вони знову йдуть вздовж набережної, дихають свіжим повітрям, дивляться в нічне зоряне небо та весело розмовляють. Тільки дівчина про нього подумала, як у неї задзвонив телефон. Зменшивши газ в комфортці, щоб кава не закипіла швидше, Софія відповіла на дзвінок Мирослава.
– Привіт! Я так рада тебе чути.
– Привіт, сонечко! Я теж дуже радий. Слухай, в мене є цікава пропозиція.
– Яка?
– Ми можемо сходити погуляти в такий теплий вечір. Як ти думаєш?
– Ти знаєш, я не проти, але вже темніти почало.
Абонент кілька секунд мовчав.
– Не хвилюйся, гусари темряви не бояться. Темрява – друг молоді.
Дівчина задумалася буквально на кілька секунд, хоча вона і так знала, що піде з ним гуляти.
– Гаразд, ми можемо зустрітися десь не далеко від мого будинку, бо мені їхати кудись далеко не хочеться. Добре?
– Як скажеш, Софі. Слово дами для джентльмена закон.
Софія розсміялася.
– Я це візьму до уваги в майбутньому. Ну добре, давай зустрінемося через пів години біля мого під’їзду. Влаштовує?
– Авжеж. До зустрічі.
Софія, зачарована майбутнім романтичним (можливо і еротичним) побаченням, поклала стільниковий на стіл. Приємні передчуття і майбутні поцілунки тільки збуджували дівчину і кидали навіть в жар.
– Хто дзвонив, доню? – пролунав голос Василя з кімнати.
– Мирослав. Хоче зі мною погуляти.
Василь зайшов на кухню, тримаючи в руці пачку печива. Він розкрив пачку і печиво поклав на тарілку біля філіжанок з кавою.
– Це добре, – мовив він. – Мирослав хороший хлопець. Думаю, що тобі повезло з ним.
– Аякже. Він дуже розумний і спокійний хлопець. Я хочу і надалі продовжувати з ним стосунки.
Вони обоє випили каву з печивом, трохи поговоривши, аж поки Софія не наголосила, що має йти на побачення. Василь побажав удачі доньці перед виходом.
На вулиці вже почало трошки темніти, коли Софія виходила з під’їзду. Яскраво-помаранчевий диск сонця плавно, поступово заходив за тонку лінію горизонту, розсипаючи по темно-сірому небу плями рожевого марева, схожого на розкриту вранці весняну квітку. На лавочці, що стояла поруч з під’їздом, невимушено сидів Мирослав, мов би збудований скульптором пам’ятник. На асфальті відображалася його тінь, видовжена в кілька разів, наче чорно-біла замальовка художника.
Він мовчки дивився на дівчину, не в змозі відвести погляд від такого милого, чарівного створіння природи, забувши про геть усе на світі.
– Ти чудово виглядаєш, – сказала Софія, щоб трохи менше ніяковіти від мовчання.
– Дякую. Ти теж супер, але я хотів першим сказати тобі комплімент.
Софія приємно посміхнулася широкою посмішкою, показав йому білосніжні зуби.
– Один-нуль на мою користь, – повідомила вона. – Нічого, ти ще можеш зрівняти рахунок.
– Неодмінно це зроблю. Слухай, в мене є чудовий варіант, як провести цей вечір. Спочатку ми зайдемо в кафе і щось собі замовимо. Трохи посидимо, а як набридне, то підемо прогулятися по набережній чи по парку. Вечір зараз теплий…