– Привіт, Софія, – сказав він і не чекаючи її реакції, сів на вільний стілець. – Ось ми нарешті і зустрілися.
«Шкода» зупинилася на автомобільній стоянці, що належала лікарні і з неї вийшло двоє чоловіків: Василь та Олег. На вулиці було холодно, а небо затягнулося темно-сірими хмарами, які загрозливо надвисали над містом. Чоловіки швидко пройшли у вестибюль, де було значно приємніше та тепліше знаходитися, і полегшено зітхнули.
Вони піднялися на другий поверх, де знаходилася палата Мирослава. Мимо них пройшов якийсь чоловік у чорному капелюсі. Василь кілька разів постукав, перш ніж зайти. Спочатку вони нічого дивного не побачили, всі речі і предмети були на місці, але і водночас щось було не так. Вони майже одночасно це усвідомили, перекинувшись між собою тривожним, сповненим страху поглядом.
– Де Мирослав? – першим прийшов до тями Олег, ще раз уважно оглянувши палату, наче хворий міг десь сховатися під столом або ще десь в іншому місці, наприклад, у шафі.
До речі, шафу вони відразу відкрили і, звісно, вона була порожньою. Василь мутними очима дивився собі під ноги.
– Щось мені не добре… – сказав він.
– Заспокойся. Я зараз у всьому розберуся. Ходімо до лікаря і все спитаємо.
Вони вийшли з палати, коли їм на зустріч йшла молода медсестра у білому халаті.
– Перепрошую, – звернувся до неї Олег. – А де зараз пацієнт із 26-тої палати? Ви його вже виписали?
Медсестра на нього здивовано подивилася, наче побачила привида, а не живу людину.
– Що значить «де»? Хворий знаходиться там, де і повинен бути.
Олегу довелося відкрити двері, щоб вона сама у всьому переконалася.
– Куди ж він дівся? Лікар збирався його виписувати не раніше, ніж через п’ять днів. Мабуть втік. От яка безвідповідальна молодь пішла!
І щось бурмочучи не розбірливе собі під ніс, медсестра пішла далі, залишивши геть розгублених обох чоловіків.
– Що це означає? – порушив тишу Василь.
– Це означає, що ми програли. Вони першими добралися до хлопця.
– Не може бути. Невже в нас тепер немає жодних зачіпок в цій справі? Що тоді робити далі?
Олег потиснув плечима.
– Ще є шанс знайти цього Дениса, – капітан витримав коротеньку паузу. – Тепер ми вже не маємо права на помилку.
Денис сидів в джипі, відкривши дверці, щоб можна було палити і думав про Софію. Він бачив, як щойно його батько поїхав на ранчо заставити дівчину йому допомогти. Денис був упевнений, що тато зуміє все отримати від Софії і при цьому нічого їй не заплатить.
Але це ще не все. Він був злий на батька і вирішив йому помститися. Навіть, якщо Павло не дозволяє побачити Софію, це не означає ще, що Денис сумлінно та чесно буде виконувати його наказ. Навпаки, він порушить татове табу і побачиться з Софією. Головне – домовитися із Степаном. І якщо йому повезе (а для цього повинно дуже сильно посміхнутися фортуна), то перед Денисом відкриваються величезні простори для діяльності. Наприклад, звабити дівчину, щоб переспати з нею.
До речі, це непогана думка. Треба все продумати в деталях, щоб в нього не було ніяких перешкод для того, щоб побачитися із Софією. Якщо все детально спланувати, то це буде зробити не важко.
Докуривши сигарету, Денис вирішив прямо зараз поїхати на ранчо, не відкладаючи це на потім. Він спробує ще раз вмовити батька дозволити побачитися із дівчиною, а як не вийде, то буде діяти за планом «Б», проти його волі таємно.
Софія трохи налякано дивилася на Павла, що почував себе, звісно, господарем становища. Він лише чекав приємної звістки від свого помічника Степана, що Мирослава теж захватили і він зараз знаходиться під замком. Проте, і без цього в нього було достатньо козирів. Він був упевнений у своїй абсолютній перемозі на всі сто відсотків і, можливо, саме тому, віра так часто допомагала перемогти суперника.
– Ну чого ти мовчиш? Я ж з тобою розмовляю. Я прийшов з тобою поговорити. Ну?
Дівчина навіть не знала, що відповісти, бо її зараз ніщо не турбувало, окрім небезпеки, яка зараз загрожує Мирославові. І тепер ці балачки не залишають жодного шансу їй врятувати хлопця. Як Софія зможе послати сигнал про небезпеку, коли Павло не дає зосередитися?
– Я навіть не знаю, що сказати…
– Ти ж знаєш, для чого я прийшов.
– Я про вас нічого не знаю, – зауважила вона.
Сказавши ці слова, вона не здогадувалася, яку саме гірку правду Софія дуже скоро дізнається про цього чоловіка і який важкий вибір потім їй доведеться зробити.