– А я не збираюся тобі розповідати свою біографію, – різко мовив Павло. – Твоє діло телепатією мені вирахувати негідника і отримати за це гроші. В твоїх же інтересах це зробити якомога швидше.
– А якщо я відмовлюся допомагати?
Вона спитала просто так із цікавості. Але Барон від цього тільки посміхнувся, знаючи, що перевага все одно на його стороні.
– Не відмовишся. Ми захватимо твого пацана і ти будеш змушена нам допомогти.
Треба посилати сигнал просто зараз, інакше потім буде пізно. Але як це зробити?
Чорт! Треба якось йому допомогти.
(не виходить, от паскудство, в мене нічого не виходить!)
Тікай, Миросю! Тобі загрожує небезпека… Тікай з лікарні,
(не виходить я хочу…)
поки тебе не забрали люди Барона. Чуєш?!
Павло уважно за нею слідкував, наче міг прочитати думки. В його погляді читалися лише радість тріумфу.
– Бачу, ти чимось стривожена? – не скриваючи нахабності спитав він. – Отже, я впевнений, що ти зробиш свою роботу.
Мирославе, тікай з лікарні! Чуєш мене?! Негайно забирайся з лікарні, поки тебе не спіймали! Дуже прошу тікай звідси! Негайно!
(здається, в мене вийшло. Ура!)
Софія сподівалася, що змогла послати такі імпульсні коливання думок, що хлопець їх уловив і збагнув повідомлення. Якщо це так, то в нього є всі шанси втекти від них, щоб вони позбавилися хоча б одного козиря.
– Добре, – дівчина відволіклася від думок. – Що саме мені треба зробити?
Павло посміхнувся у відповідь.
– Оце вже інша розмова. Я люблю людей, з якими можна легко знайти спільну мову. Перш ніж ми перейдемо до справи, я хочу тебе дещо запитати про телепатію. Як саме вона може мені допомогти? Як ти їй користуєшся?
– Ну, я просто читаю думки людей, коли захочу на будь-якій відстані…
– Навіть на багато кілометрів? Але ти ж тоді не можеш бачити людей? Як відбувається контакт?
Вона не хотіла відкривати свої карти і більше того, зовсім не хотіла допомагати Павлу. Але, судячи по виразу обличчя, останній був готовий піти на все задля досягнення своєї мети, навіть пролити кров свого ближнього. Їй було достатньо прочитати кілька фраз в його голові, щоб зрозуміти, що вести подвійну гру з такою людиною дуже небезпечно.
Павло дуже швидко зіскочив з крісла і грізно наблизився до дівчини.
– Ти шо, аглохла?! – ледве не в вухо кричав він, показавши перед обличчям величезний кулак. – Коли я ставлю тобі питання, ти повинна відповідати. Зрозуміла?!
Вона мовчки кивнула.
– Словами скажи, щоб я почув. Ти мене зрозуміла чи ні?! Ну!!!
– Так, – насилу вимовила Софія.
– Прекрасно. Ти робиш прогрес просто на очах. Але перш ніж ти даш мені відповідь на поставлене питання, я хочу добре тебе попередити, що я ненавиджу брехню і зраду. Якщо ти будеш мені морочити голову, то я дозволю бандитам з тобою робити будь-що. Вони тебе трахнуть в усі дірки. Ясно?!
– Та… так…
Софія стала заїкатися після таких погроз.
– Не подобається така перспектива?
– Звісно, ні! – істерично вигукнула дівчина.
– Чудово. Тоді, роби все, що я кажу і в тебе не буде ніяких проблем. Спочатку, дай відповідь на моє питання. На якій відстані ти можеш читати думки?
– На досить великій відстані – багато кілометрів. І для цього мені не обов’язково бачити людину. Тобто, візуальний контакт не потрібен. Якщо я хоч раз бачила людину в обличчя, то потім можу за багато кілометрів дізнатися, про що зараз думає вона.
Здавалося, сказані слова Павла дуже зацікавили і він задумався над їх змістом.
– Он як! Дуже цікаво. А ти можеш глянувши, скажімо, на фотографію людини прочитати її думки?
– Легко.
– Прекрасно. Це мені і треба. Я тобі дам фото деяких людей, серед яких може бути зрадник. Твоє завдання вирахувати його серед інших людей. Ясно?
– Ясно.
– Тоді я сьогодні принесу фото, а ти над ними попрацюєш. Впевнений, що твої екстрасенсорні можливості мені допоможуть.
Двері відчинилися і в кімнату зайшов Степан, трохи стурбований.
– Можна тебе на хвилинку? – спитав він. – Це дуже важливо.
– Звичайно, – Павло вийшов з кімнати в коридор, підійшовши ближче до помічника. – Я тебе слухаю.
Степан стояв поруч, засунувши руки в кишені і думаючи над тим, що сказати далі і яким чином це зробити.
– Тут подзвонив Валера. Він їздив забирати Мирослава.
– Ну? – нетерпляче спитав Барон, хоча і сам здогадався відповідь.
Помічник серйозно подивився на шефа.
– Немає пацана в лікарні. Цей чортеня кудись зник!
За десять хвилин до розмови Павла із Софією, Мирослав спокійно сидів на стільці і читав Чака Паланіка «Невидимки», повністю поринувши з автором у віртуальний світ героїв. Він навіть і не підозрював, яка небезпека над ним надвисала, як дощові хмари надвисають над землею. На стільки заглибившись в сюжет роману, пацан не відразу збагнув, що з ним щось не так. Думки стали розпадатися на шматки, наче він перебував під впливом психотропних наркотичних речовин, на кшталт, кетаміну ти трамадолу.