ТІКАЙ, МИРОСЛАВЕ, ДАВАЙ! ТОБІ ЗАГРОЖУЄ НЕБЕЗПЕКА! ТІКАЙ З ЛІКАРНІ, ПОКИ ТЕБЕ НЕ СПІЙМАЛИ!
Цей голос пролунав у нього в голові досить несподівано, як шквал вітру серед сонячного ясного дня. Спочатку Мирослав навіть злякався цього голосу, подумавши, що він збожеволів, якщо вже чує різні голоси. Це вже діагноз, панове, і таке треба лікувати у відповідному закладі.
Проте, він знову почув ці ж слова в голові, відчувши,
(смертельну небезпеку)
що це Софія дає йому певний сигнал, щоб він тікав звідси, поки його не схопили. Такого йому і не могло приснитися! Як він зміг уловити її думки, якщо він не ясновидець? Так, теоретично, існує можливість телепатичного зв’язку між звичайними людьми, які не обдаровані феноменальними можливостями. Але для цього треба входити в транс і займатися медитаціями. Хоча, він трішки таке практикував, але ще не досяг такого рівня, щоб черпати інформацію з космосу. Але Софія молодець – зуміла попередити його про майбутню небезпеку і тепер все залежить лише від нього. Треба діяти негайно, а то буде пізно. Якщо в нього є унікальний шанс порятунку, то необхідно ним скористатися.
Мирослав закрив книжку і поклав її в рюкзак. Часу було обмаль, тому він дуже швидко покидав усі речі в наплічник та переодягнувся в нормальний одяг. При цьому, руки в юнака сильно тремтіли, він боявся, що бандити в будь-яку мить зараз зайдуть сюди і заберуть його. Він в одну мить накинув рюкзак на плечі і підійшов до дверей, що виводили у коридор. Чому він зупинився, витрачаючи час, адже йому треба тікати?
А якщо з той сторони дверей на нього чекають? Мирослава не влаштовувала така перспектива, але і так от стояти в невідомості він би просто фізично не зміг. Тому, більше не роздумуючи, хлопець відкрив двері і вийшов в коридор.
Нікого.
Чудово, це йому як раз і треба!
Мирослав обережно пройшов коридором до кінця і спустився вниз по сходинкам на перший поверх. Поки що ніхто йому на шляху не зустрівся, але кожної миті все могло бути по-іншому. Врешті решт, треба непомітно, але впевнено виходити з лікарні, поки ще не пізно. Черговий лікар не повинен звернути на нього увагу.
Як не дивно, доля йому посміхнулася, бо Мирослав зумів пройти весь шлях до вулиці без пригод.
Опинившись за межами лікарні, хлопець полегшено зітхнув, але ще не розслаблявся. Його ще могли спіймати, тому він швидко пішов в західному напрямку, де метушилося багато людей, заклопотаними справами.
Але справжня небезпека, дійсно залишилася позаду.
Власне, йому давно так не таланило, як зараз.
Розділ XII
Жахливе видіння Софії
Павло був страшенно злим і роздратованим, коли дізнався, що Мирослав втік, а тому, вони втратили потенційно-небезпечного свідка, що може змішати їм усі карти. Він ходив туди-сюди, із зціпленими в замок руками, тримаючи їх за спиною, як в’язень і ніяк не міг заспокоїтися. Лише хильнувши чарчину «Неміроф», він став трохи спокійнішим.
– Отже, ми втратили хлопця, що може нас видати ментам, – міркував він в голос. – Це дуже паскудно. Ти навіть не уявляєш, в яке ти лайно вляпався! Це просто твоя тупість!
Степан мовчки терпляче чекав, поки шеф закінчить свої довжелезні сентенції і перейде до конкретних дій. Працюючи з ним не перший рік, він знав, що краще перечекати цей шквал емоцій, а потім можна буде і свої «п’ять копійок» вставити, між іншим. Хоча, в нього не було переконливих аргументів для виправдання помилки.
– Ти знаєш, що робити далі?
– Звичайно, – відповів Степан.
– Прекрасно, тоді працюй над цим. Зроби справу так, щоб я ніколи і не згадував про твій прокол. До речі, це вже другий прокол. Я тобі даю ще один шанс. В тебе є дві доби на пошук пацана.
– Це дуже мало. Дай мені більше часу.
– Ні! Я сказав дві доби! Працюй над цим. Інакше в мене буде інший помічник. Зрозумів?
– Так. Я все зроблю.
– В твоїх інтересах це зробити, – зауважив Павло, перш ніж повертатися назад у кімнату Софії.
Трохи роздратований від провалу помічника, він з розгону плюхнувся в крісло так, що аж пружини заскрипіли під його вагою. Навіть Софія, яка була подавлена останніми подіями, підняла очі і здивовано на нього подивилася.