– Продовжимо розмову, – махнув Павло рукою. – Отже, ти можеш читати думки, тільки глянувши на фото людини?
– Так.
– Чудово. Тоді я дістану фотки деяких персон, серед яких може бути зрадник, а ти над ними попрацюєш.
– Це забере багато часу.
Павло потиснув плечима.
– А ніхто і не говорить, що це зробити легко. Ти повинна добре попрацювати, як я дам тобі фотографії.
– Коли мене звідси випустять?
– Як тільки ти виконаєш свою роботу, я тобі дам гроші. Ніхто після цього тебе не буде тут тримати.
Павло швидко вийшов з кімнати, перш ніж Софія захотіла ще щось спитати. Степана він побачив у вітальні: той сидів в кріслі, розкинувшись і клацав кнопками на своєму мобільному телефоні. Побачивши свого шефа, він автоматично піднявся з крісла.
– Не треба було підніматися, – сказав Павло. – Ти працюй реально, а не створюй метушню і видимість не існуючої роботи.
– Я вже послав людей на пошуки пацана, – відповів Степан. – Вони його скоро знайдуть.
– Добре, побачимо. Тільки не забувай, що в тебе є ліміт сорок вісім годин, – він глянув на годинник. – Вже залишилося 47:48. Тобі краще поспішати.
– Не хвилюйся, все буде добре.
Але Степан сам не був в цьому впевнений. Він боявся, що хлопця можуть і не знайти за цей час.
Слідкуючи за дорогою, Денис їхав на авто і одночасно палив цигарку. В салоні авто звучала гучна музика. Обганяючи машини, він деякі з них підрізав, відчуваючи себе королем дорожнього руху, та порушуючи більшість правил. Поруч на сусідньому сидінні лежала пляшка «Фостерс». Час від часу, він простягав руку і робив ковток свіжого, прохолодного і приємного на смак пива.
Денис хотів якомога швидше доїхати до ранчо, щоб нарешті побачитися із Софією. А заодно він обдумував ідею, як зруйнувати батькові плани, хоча, поки що ніяких конкретних дій не бачив. Проїжджаючи мимо приватних величезних будинків, він постійно повертався думками до Софії і можливість її врятувати та одночасно помститися татові. Крім того, героїчним вчинком, Денис має всі шанси завоювати її серце. Отже, мотивація досить висока і залишається лише детально обдумати план порятунку і втечі дівчини з полону.
Він під’їхав до воріт ранчо і вийшов з авто, сподіваючись, що батька зараз немає. Ворота самі відкрилися і на дорогу виїхала «Ауді». Побачивши Дениса, Степан сказав спинитися і вийшов з машини.
– Як там Софія? – відразу спитав Денис.
– З нею все нормально. Якщо Барон дозволить, то можеш з нею побачитися.
Ця новина тільки зіпсувала настрій Денису.
– Стоп! Старий зараз тут знаходиться?
– Еге ж, базарить з нею. Мені треба поспішати. Справи чекають. Щасти тобі.
Степан швидко заскочив в «Ауді» і помчав вперед, залишивши розгубленого Дениса самого стояти біля відкритих воріт. Він заїхав у двір, а охоронець за ним зачинив ворота.
Денис зачинив дверці авто і не вагаючись, зайшов в особняк, зупинившись в передпокоях, де горіло світло. Він знав, що батько десь в будинку і не дуже хотів йому попадатися на очі. Проте, щоб побачити Софію в нього іншого виходу не було. Треба вмовити тата дозволити Денису побачитися з нею, інакше він приїхав сюди даремно.
Він пройшов у вітальню, де був ввімкнений телевізор і там показували якусь пожежу в лісі і як її гасили пожежники. Денис вирішив піднятися на другий поверх, де був кабінет тата, але не встиг цього зробити.
Важка рука опустилася йому на плече і він від несподіванки здригнувся і обернувся, щоб побачити, хто до нього ззаду підкрався. Це був Павло, який дивився на сина трохи роздратовано і неприязно.
– Я ж тобі наказав не приходити сюди! – суворо зауважив Павло. – Шо ти тут забув, га?! Софію побачити ти все одно не зможеш. Я страшенно не люблю, коли порушують мої накази!
Олегу подзвонили на мобільний і він відповів на дзвінок Мирослава. Останній повідомив, що втік з лікарні і зараз ховається в одному ресторані, де багато людей. Капітан міліції відразу по-діловому домовився про зустріч у відділку, де хлопцю не загрожує ніяка небезпека. Для цього він послав «Уазік» забрати юнака з ресторану, щоб його надійно охороняли. Звісно, доїхав Мирослав до міліцейського відділку без пригод.
І от зараз, хлопець сидів в кабінеті Олега і розповідав усе, що з ним трапилося. Поруч з ним сидів Василь, все ще не втрачаючи надії на те, що його доньку знайдуть живою. Розповідь юнака була короткою, але з усіма подробицями, які мали значення при розслідуванні.
– Отже, треба вирішити важливе питання, де тобі жити, щоб не попасти в руки людям Барона, – сказав Олег. – Це не проста проблема. Я поки що не знаю, як...
– Але мені не можна їхати до батьків?