– Ні в якому разі! Це перше місце, куди вони поїдуть тебе шукати. Єдиний варіант – це пожити в мене вдома хоча б з тиждень.
– Ну… якось не зручно, – вагався Мирослав.
– Перестань. Це для твоєї ж безпеки. Зараз я закінчу справи і відвезу тебе до себе додому, – капітан уважно подивився на хлопця. – І ніяких заперечень чути не хочу.
– Я страшенно не люблю, коли порушують мої накази, – повторив Павло, поки що тримаючи себе в руках.
Денис мовчав, ніяк не очікуючи такої несподіваної зустрічі з татом. Навіть приготовлені заздалегідь фрази, що повинні були його виправдати, він забув і тепер мовчки дивився на розлюченого батька, який готовий був порвати його на шматки.
– Я тебе питаю, якого хрєна собачого ти сюди приперся?! Я ж заборонив тобі бачитися із Софією!
Це вже схоже на скажений крик людини, яка не в змозі себе контролювати.
– Тату, я…
– Шо ти?! Ну, шо ти втикаєш?!
– Ну, я просто кохаю Софію і дуже хочу з нею побачитися, – випалив на одному диханні Денис. – Повір, для мене це дуже важливо.
– Ти хоч знаєш, як це небезпечно?
– Здогадуюся. Але ти ж знаєш, шо я хочу Софію. Я хочу бути з нею! Хочу розважитися! Чуєш?!
– По-перше, заспокойся. Як я можу тобі довіряти, якщо в мене на карту поставлено все. Я і так вже до фіга лаве втратив.
Денису така позиція батька не подобалася і він шукав можливості переконати його у зворотному.
– Я дуже прошу дати мені можливість побачитися із дівчиною. Я не знаходжу собі місця і не знаю де себе подіти. Обіцяю, що ніяких дурниць я робити не буду.
– Ну, гаразд. Дивись, якщо ти виткнеш якийсь фокус, то я викину тебе з ранчо і не підпущу за кілометр звідси.
– Домовилися. Де зараз дівка?
– На другому поверсі, другі двері справа. Я зараз попереджу охоронця, щоб він тебе пропустив.
– Дякую.
– Немає за що. Пам’ятай обіцянку.
– Звісно.
Денис піднявся на другий поверх і підійшов до дверей, відчуваючи якусь тривогу. Він не відразу наважився взятися за ручку і потягнути на себе двері.
Софія сиділа на дивані, поклавши під себе ноги і читала захоплено книжку, не почувши скрип двері. Лише, коли Денис зробив кілька не впевнених кроків в кімнату, дівчина підняла голову і здивовано на нього подивилася. Вона не знала навіть що і сказати від такої несподіванки. Денис перший прийшов до тями.
– Здарова! Софія, як ти тута поживаєш?
Ефектна пауза (не вистачає тільки овацій).
– Нормально… Звідки ти тут взявся?
– Як це звідки? Я прийшов дізнатися як ти тут себе тіпа почуваєш. Я… я боявся, шо з тобою станеться шось погане.
Софія на нього подивилася з недовірою.
– Відколи ти це став цікавитися моїм самопочуттям?
– Відтоді, як я зрозумів, шо не можу жити без тебе. Адже я кохаю тебе!
Денис навіть зніяковів, ніяк не очікуючи від себе сказати такі відверті, такі пристрасні, сповнені любов’ю та теплом слова. Софія сама засмутилася від таких слів, хоча ніяких почуттів до хлопця не мала і не знала як на це реагувати, тому дипломатично мовчала.
– Навіщо ти прийшов?
– Ти ж знаєш, шо я не можу без тебе…
– Так, як ти до мене відносишся не називається коханням. Ти просто докучаєш мені і псуєш моє особисте життя.
– Але ж я йшов на все заради любові. Я все хотів робити заради тебе. Ти мене розумієш?
Тут Софія піддалася напливу негативних емоцій, які нею керували.
– Що ти називаєш «заради кохання»? Ти постійно мені заважаєш, не даєш спокою. А хлопця ти мого теж побив заради кохання, а? А розпатякати усім про мою телепатію? Це ти теж зробив заради любові?! Для чого ти просив допомагати своєму батькові? Ради клятих грошей! Ну чого ти мовчиш?! Ти просто самовпевнений егоїст, думаєш лише про себе. Ти – гульвіса.
– Про шо ти говориш? Я не доганяю.
– Так доганяй. Я кажу про те, як ти до мене ставишся.
– Я взагалі прийшов не за цим. Не для того, шоб з тобою сперечатися. Я просто хотів тобі допомогти.
– Допомогти?
– Так, саме для цього я і прийшов.
– Невже ти хочеш мене витягти звідси? – недовірливо спитала вона.
– Навіщо ти питаєш, якщо можеш зараз прочитати мої думки?
– Просто на тебе це не схоже.
– Ти знаєш, люди можуть мінятися. І я помінявся в кращу сторону.
– Он як? Ну, припустімо, ти хочеш мені допомогти, але яким чином? Як ти допоможеш мені втекти, якщо мене тут замкнено і вся територія добре охороняється? Крім того, твій батько ніяк цього не допустить.
– Я допоможу тобі за одної умови, якщо ти залишишся зі мною, а не… – він хотів підібрати образливе слово, але потім передумав. – … з ним. Оце і є моя умова.
Софія заперечливо закивала головою.
– Ні, цього не буде. Ти ж знаєш, що я кохаю Мирослава.