– А коли ви почнете операцію по затриманню злочинців?
– Це вже буде тоді, коли Софія опиниться в безпечному місці. Ти зможеш вивести її через підземний хід, коли я подам сигнал?
Денис задумався, бо це була дуже ризикована справа.
– Не знаю… Мене можуть спіймати охоронці. Там все контролюється через відео спостереження.
– Над цим я подумаю ще. Може кількох людей поставити в засідку біля ранчо. Якщо почати несподівано штурмувати будівлю, то вони забудуть про дівчину і ви можете безпечно втекти через потаємний хід. Ден, єдине прохання, не вимикай стільниковий. Я тобі ввечері подзвоню.
– Домовилися.
– Тоді йди. Ми будемо готувати людей до операції. Може для цього знадобиться кілька снайперів.
– Шеф? В мене неприємності. Мої люди не змогли відслідкувати Дена.
Павло ледве не розірвався від гніву.
– Шо значить, не змогли?! Якого хріна ти тримаєш таких підарів, парашников, які ні на що не здатні?!
– Мені шкода, але…
– Шкода йому! Та іди ти в дупу з такою роботою! Карочє, коли Ден повернеться сюди, затримай його. Скажи охороні, щоб вони не випускали його з дому. І відбери у нього трубу. Я приїду і тоді вже розберуся з цими піонерами.
Павло був тепер впевнений, що Софія йому не допоможе, а, отже, її доведеться прибрати. Шкода, що із-за цього він втрачає ще більше грошей.
Денис повернувся на ранчо через годину, коли вже сонце почало сідати за обрій. Він зібрався відкрити дверцята, коли згадав, що забув видалити на своєму стільниковому номер капітана міліції. А якщо його запідозрили у змові і будуть обшукувати? Чорт, тоді і телефонну книжку подивляться. Хлопець видалив вихідний дзвінок і відправлене повідомлення на його номер. Лише після цього він спокійно зайшов в будинок.
Степан сидів у вітальні і дивився по телевізору бойовик. Він помітив хлопця, але нічого не сказав, поки той не підійшов ближче.
– Куди ти їздив?
– Це моя справа, – відповів Денис.
– Все одно скоро доведеться сказати. Ти тепер будеш на території ранчо. Охорона тебе звідси не випустить.
Денис спантеличено на нього подивився, нічого спочатку не розуміючи. Зміст сказаних слів і реакція на них прийшли трохи пізніше.
– Б…! Якого х..! – закричав юнак. – Це шо тіпа прикол такий?!
– Ні, це наказ твого батька, – спокійно відповів Степан. – Поки він не приїде і не розбереться сам, то тебе звідси не випустять.
– Ну паскудство! Старий взагалі мене закалібав! Казєл! Пень старий! А за шо він тіпа мене тут тримає? Он шо, олігофрен?!
Степан дипломатично потис плечима, не маючи жодного наміру розкривати карти.
– Харе, падаждєм старого пердуна.
Денис розізлився і пішов з вітальні. Розуміючи, що все пішло не по плану, він вирішив поговорити про це з Софією. Часу було дуже мало і необхідно було міняти плани, імпровізувати на ходу.
Софія сиділа в кімнаті із тривогою, дивлячись у вікно, де вже темніло і від сонця залишалося лише яскраве помаранчеве сяйво. Очі в неї були сумні, трохи лякливі і не впевнені, а сама дівчина дивилася таким поглядом, ніби існувала десь далеко-далеко в іншій галактиці.
Денис відразу ж зайшов в кімнату і нерішуче зупинився біля неї.
– Наші справи дуже кепські, – сказала дівчина, не обертаючись до нього.
– Ти вже знаєш? Старий наказав охороні не відпускати мене звідси.
– Проблема не тільки в цьому. Павло запідозрив, що ти хочеш допомогти мені втекти. В нас просто немає часу на роздуми.
– Що ти пропонуєш?
– Треба організовувати втечу зараз.
– Зараз? Там же охорони вдвоє більше. Треба вночі тікати. Тільки куди?
– Ні в ночі буде пізно. Приїде Барон і я взагалі не зможу нікуди втекти. Менти нам повинні допомогти. Але тікати необхідно прямо зараз, поки немає Барона. А як ти виведеш з гри охоронця?
– Щось придумаю. Може ззаду по голові вдарю…
Софія на нього з повагою подивилася.
– Ти серйозно вирішив йти до кінця?
– Так.
– А куди ти збираєшся податися, якщо ми вдало виберемося?
Дівчина тільки зараз помітила, сказавши «ми», наче вони обоє були спільниками, які розробляють спільний план втечі і помсти.
– Не знаю ще. Мама давно вже збирається розвестися з батьком. Спочатку ми з нею поїдемо в село на її батьківщину. Там можна пожити деякий час. А ти як?
– Я? Не знаю… Мабуть теж буду переховуватися. Банда Барона може мене ще довго розшукувати.
– Так, якщо…
Денис замовк, не доказавши фразу, бо двері відчинилися і в кімнату заглянув Степан. Його несподіваний прихід нічого хорошого не обіцяв.