В голові знову виринув той епізод, одинадцятирічної давності, коли блискавка вдарила в дім і розтрощила його. Дівчина не могла сама собі пояснити тривогу, що щільно оточувала її, як солдати полоненого. Проте, позбутися цієї тривоги і поганого передчуття, Софія ніяк не могла.
Дощ вже почався, коли дівчина зайшла в мікроавтобус. Майже відразу важкі краплі почали падати на землю і битися об скло машин, стікаючи вниз. Люди, які були без парасольок, швидко тікали від зливи, промокаючи до нитки і шукаючи надійне укриття. Дівчина дивилася крізь залите дощем скло на вулицю і замерзлих та мокрих людей, які не здогадалися взяти парасольку.
Маршрутка рушила з місця і плавно поїхала вперед по дорозі. Десь у небі блимнула блискавка і через кілька секунд на все небо прогримів грім, нагадуючи вибух петарди над вухом. Софія задумливо дивилася крізь скло мікроавтобуса, повністю поринувши у світ безмежних і загадкових, як Всесвіт мрій.
Дорога, по якій їхав мікроавтобус, була дуже мокра і слизька, тому колона машин просувалася вперед дуже повільно, створюючи величезні затори. Дівчина задумливо спостерігала за людьми, що поспішали у власних справах, не зволікаючи на таку паскудну погоду. Лише через годину Софія змогла вийти на потрібній зупинці, розуміючи, що на цю пару вже давно запізнюється. Вона розкрила парасольку, щоб не намокнути і обережно пішла по дорозі, обходячи калюжі, що швидко збільшувалися та розповсюджувалися. Вітер несподівано змінив напрямок і тепер важкі і холодні, як лід краплі дощу падали косо на дівчину. Навіть парасолька серед такого вітру із страшної зливи була безсила, але Софія все одно її впевнено тримала над головою у руці, наче вона брала участь у змаганні, коли треба бігти з естафетою і передавати її іншому учаснику.
Йо-пе-ре-се-те! – подумала Софія, коли поруч проїхало авто, обляпавши брудом її нові джинси. – От паскудство! Тепер я ще й брудна, як свиня прийду в інститут. Мокра і брудна. Оце сміху буде!
В небі знову загриміло і дівчина прискорила ходьбу, щоб якомога швидше опинитися в теплому приміщенні учбового закладу. Проте, на жаль, цього не судилося статися, принаймні саме в той час і в тому місці. Все відбулося дуже несподівано без жодних попереджень, нагадуючи атмосферу жахів Стівена Кінга. Доля давала
(надію на краще життя)
знаки, як буде йти життя далі, але вона цими знаками не скористалася. Після грому усе навколо освітилося яскравим білим сяйвом. Софія підняла голову вверх та помітила велику кулясту блискавку (це вона визначила лише згодом), близько метра у діаметрі. Колір цієї блискавки був жовтогарячий, як розпечене сонце у небі. Блискавка трохи надвисала над людьми, а потім зовсім несподівано в одну-єдину мить,
(потрощила дах будинку, де вони Софійка з батьками спали і, Господи, там щось горить!)
менш ніж за секунду влучила в нещасну дівчину і та відразу
(покинула цей світ назавжди)
впала додолу, вронивши сумку і парасольку, що впали у брудну калюжу. Краплі води порозліталися в різні сторони, як уламки гранати. На той момент
(О ЧОРТ БОЛИТЬ БОЛИТЬ БОЛИТЬ ЯК ЖЕ БОЛИТЬ В МЕНЕ Я ПОМРУ НІ БІЛЬ НЕСТЕРПНИЙ)
час не мав абсолютно
(БОЛИТЬБОЛИТЬБОЛИТЬБОЛИТЬБОЛИТЬБОЛИТЬ!!!)
ніякого значення.
Господи! Це кінець! Я помираю!
Здається це останнє, що вона встигла подумати, перш ніж її свідомість почала
(бачити смерть!)
гаснути, як свічка під час вітру. Люди, що проходили поруч і це бачили на власні очі, були дуже налякані. Вони несподівано зупинялися і дивилися на не живе тіло, що лежало під зливою на брудному асфальті. Забувши про зливу, про власні справи і взагалі про
(СМЕРТЬ)
все на світі, люди мовчки стояли, не в змозі рушити з місця і щось зробити, наприклад, допомогти дівчині, якщо ще є шанс її урятувати. Про те, щоб покликати когось на допомогу чи викликати «швидку», не йшлося навіть мови, адже більшість випадкових перехожих ще більше себе гіпнотизували цим жахливим видовищем, дивлячись на нещасну Софію. І чим більше з’являлося людей, тим сильніше виникав транс серед натовпу, додаючи до себе інших випадкових перехожих.
Правда, один хлопець, що бачив жахливу картину на власні очі, подзвонив по мобільному «03», сподіваючись, що вони швидко приїдуть і встигнуть її врятувати. Він відійшов трохи далі від основного місця трагедії, епіцентру, сховавшись від дощу під навісом тролейбусної зупинки.