Але голос праворуч повторив:
— Люди, схаменіться! Хіба ви не бачите, що ця жінка — дурисвітка? Та вже ж не рік, не два дурять вони нас, ці лжесвяті Марії, Варвари, Магдалини, Катерини, деруть останню шкуру, а ми все віримо й віримо їм! Вона тільки-но із сусіднього райцентру Безводне. Там її дочку її ж банда підрізала, а вона втекла… І це — мама?! Це — жінка?! Та нема, люди добрі, такої тварини, яка б замість рятувати дитя своє, кинулась у втечу! А ця грішниця, ця блудниця вавилонська, — втекла, навіть не поцікавившись, чи жива її дитина! Люди, женіть її, цю… у три шиї! Не піддавайтеся облуді, люди!
Промовець задихнувся, але навіть тоді, коли його виволокли охоронці за лаштунки, Марсалія не глянула в його бік і не опустила рук, і голос її не тремтів, коли вона стала говорити…
Вона говорила… Боже, що вона молола цим нещасним обдуреним, теж нещасна й обдурена?.. о, вона молола, коли їй хотілося криком кричати, ревом ревти, тигрицею з лютим риком кинутись до горла клятого Родіона! Боже, він бреше! Він брехав, дурив її у най…най… більшому, найсвятішому — про дитину її! Христопродавець! Бо нащо цьому чужому чоловікові казати їй неправду! Коли він каже правду… всю святу правду… Господи, страшну правду, бо справді, звір лютий не кине свою дитину в зуби цих виродків!
Душа її криком кричала, а тіло продовжувало грати роль окаянну. Лицедійка, ой лицедійка… Як майстерно вона показувала усім, що, оскільки невідомий самозванець надщемив її ауру і поранив чакру, сили і снаги у великої цілительки Марсалії стачить тільки на зцілення одної лежачої каліки, яка цього разу звалася рабою Божою Катериною.
Роль Митрофана зосталася не зіграною. Дограє її ЗВІР перед міліцією… Але дитина… де сходить кров’ю нещасна її кровиночка, її Даночка? І велика Марсалія правдиво застогнала, низько, глухо, страшно…
І зал тисячоголосо відповів їй стогоном екстазу…
* * *Кинувши під сидіння мішок із грішми, Новоявлений заштовхав у салон знесилену Марсалію разом із янголами-охоронцями, і кортеж спішно рушив. Велику цілительку била лихоманка: таке було з нею вперше…
— Це — сплановане переслідування… Сплановане, сплановане… Я знаю, вони готові на все… — шепотіла, заїкаючись. Тепер вона розуміла, що не дурноверха Філька і не теща Митрофанова були ініціаторами її каменування… Скоріше — лише виконавцями чийогось лиховісного плану. Хіба вона знає, хто і в якому казино знову розігрує її карту?! Але — навіщо? Аби тримати в кулаці?.. Та вони й так воду з неї варять! Але… якщо вони (Учитель чи Бос?) посміли підняти руку на її невинне дитя, то розправитись із нею, Марсилією, їм совість не завадить і поготів.
Відчай звів судомою тіло, лише зуби дрібно цокотіли…
Новоявлений, озирнувшись, наказав янголам:
— Штрикніть!
Марсалія не противилася. Тим більше, що не мала сили виясняти ситуацію з Родіоном, який напевно що у курсі всіх цих ганебних подій, інакше б він теж панікував. А так… спокійнісінько, мов нічого не сталося, передає янголам аптечку… Ні, з неї досить! Треба рятуватися… всі вони покидьки… А поки що… просто перебути… перебути, зібратися із силами… заснути… Сон лікує. Сон повертає сили. І розум. Тож сама закотила рукав балахона, підставляючи вузлувату вену, почула тупий укол і стала чекати райдужно-сонячного вознесіння на сьоме небо, де нема ні учителів, ніучеників, і взагалі — жодних проблем, жодних Будинків культури з натовпами і сеансами, жодної людської морди… Ні біди, ні горя…
О, це запізніле бажання самотності — карма чи кара за те, що їй так хотілося підноситися над цими натовпами, володіти їхніми душами, керувати їхніми помислами!
Іноді їй здається, що все почалося з безневинного народознавства. Але то не так. Швидше, з віршів. Бо дописи про рушники і врочисті свята газети друкували. А вірші — ні. Вона до смерті не забуде, як, відчепно перегортаючи стосик її віршів, місцева літературна зірка — поетеса обласного масштабу, вдавано щиро порадила:
— Люба пані! Нащо вам вірші писати? Вірші пишуть усі! І, як правило, погані. Бо всі кращі вірші уже давно написали класики. Пишіть те, що ви знаєте і що у вас добре виходить: про звичаї, обряди, народні ремесла… Хочете, я вам допоможу навіть книжку видати — народознавство зараз у моді. Тим паче, у школах вивчається! Подивіться лиш, які дурні на тому собі ім’я роблять… Один жах! То чого б вам не спробувати? Ви наче не дуже… той… тобто й розумна, й знаєте багато такого, що ми або не знаємо, або давно забули…