Моніка думала про своє. Це стовідсотково той біс прислав Мару. Тільки вона ходить з тою мертвою головою — своїм помічником. Він почав залякування цієї бідолашної дівчини. Отже, біс обрав наступну її. Що ж. У нього свої справи, у неї свої.
Наталя куняла. Настав світанок. Моніка наливала каву. Раптом вона помітила свіжі чоловічі сліди коло дверей. Ніби хтось цнотливо потупцював на порозі кімнати. Вони злегка були покриті коринкою льоду та притрушені срібним снігом. На порозі… хтось, хто зміг переступити поріг! Здогадка вмить влучила в теплу надію. Швидко вскочивши, вона підбігла ближче, так, були сліди від босої ноги, крижані. Моніка стала на коліна та почала вдихати запах від них, один вдих, інший, так — так. Тепер ясно. Він підказував, де його шукати, вона закрила очі, вбираючи повітря. Коли відкрила, то сліди вже зникли. Такою я її й застала: на колінах, і здається, подруга нюхала підлогу.
— І як це розуміти?
— О Ната! — Радісна усмішка не сходила з її обличчя. — Доброго ранку! Чого ти так рано?
— Ну, по — перше я і не спала, майже, та і запах твоєї кави мертвого підніме! — На слові «мертвого» ми переглянулися. — Так що ти робиш?
— Це такий древній обряд, який позбавляє людину від хропіння. Ти думаєш, що я там винюхую? Ти ж хропеш, як борів, жах. Сил ніяких не має! — Мені стало ніяково, я насправді жахливо хропіла, може дійсно це обряд якийсь?
— Якщо це допоможе — я буду тобі вдячна. Проте краще б ти знала і якісь інші, захисні обряди.
— Ми не будемо про це говорити, ніколи.
— Згодна. — Нам обом хотілося якомога скоріше про все забути.
В цю саму ніч, фрау Грільда відпочивала в своєму кабінеті. Вона була одягнена в довгу чорну сукню з високим комірцем. Плечі туго стягувала м’яка шкіра. Пишний поділ сукні вкривав її ноги. Грільда сиділа на стільці. У відкрите вікно заповзла якась маса. Щось схоже на желе почало трансформуватися. З’явилася голова, круглий живіт, пухкі руки й ноги. Безформна маса стала пані Шовтенко. Вона тримала у руках декілька вбитих птахів. Дивлячись на Грільду, пані Шовтенко почала гризти свою здобич. Грільда з відразою споглядала за вечерею цієї істоти. Лице Шовтенко було забруднене залишками м’яса та крові, вона гарчала, як звір і зі смаком трощила їжу.
— Моя пані помирає, - сказала Шовтенко не відриваючись від вечері. — Пані помирає, так — так, помирає. — Слова перемішувалися зі сміхом та чавканням.
IV
Пані Пристрасть
Що таке кохання? Що таке пристрасть? У кожного буде своя, особиста відповідь. У кожного своє уявлення і трактується воно по — різному. Але де та межа, яка відтинає шалену, нестерпну пристрасть від кохання? Як її побачити? Де знайти сили, щоб відмовитися від об’єкта свого бажання? Пані Пристрасть шаленою бурею охоплює тебе, туманить розум. Всередині тебе, в тому місці, на грудях, відкриваються якісь дверцята, котрі випускають назовні приховані бажання. Пристрасть — це ніби міцний, солодкий напій, який ти п’єш. Він штурмує, пече, п’янить твоє тіло і ти готовий до всього, будь — коли, будь — де. Забезпечити свої інстинкти, вгамувати тваринну спрагу — ось мета пристрасті, зруйнувати здоровий глузд. Рушійною силою вона пройде по всьому твоєму тілу від п’ят до голови, поки божевільним вихором не поглине повністю. Кров закипить у жилах, і це не лише вислів. Чи відчували ви, як гаряча кров біжіть під шкірою, як вона ніби кипить? Руки починають тремтіти, а потім і все тіло охоплює одним єдиним імпульсом? Ти ніби в гарячці, ніби ось — ось помреш, якщо не задовольниш потреби пристрасті?! Коли ж хміль проходить, ти розумієш, що взагалі — то, ти б собі такого не дозволив? Але як п’янко і приємно було в полоні Пані Пристрасті?
Панувала осінь. Ми жили звичайним буденним життям. Моніка не перебільшила, коли сказала, що університет має доволі жорсткі правила у навчанні та поведінці. Заняття були виснажливими, потребували багато концентрації та часу. Після них, ми ще мали факультативи. Частину ночі проводили в бібліотеці, готуючи завдання. За наші пригоди на свято Юрія, ми були покарані. Тепер, після важких лекцій і практичних занять, я прибирала в їдальні. Моніка на кухні. Це було принизливо. Звісно, найшлося з десяток доброзичливих дівуль, які зло жартували з нас. Взагалі, в університеті з’явився осередок «гнильця». Він складався із пихатих першокурсників. Очолювала їх Альбіна. Худорлява, довгонога краля.