Стоп! Сказала собі Моніка. Вона задивилася в це обличчя. Ось і ще один бік нашої душі, жіночої. Чому нас ваблять погані хлопці? Від них тіло тремтить, прокидається бажання, бурлить все у грудях. Чому саме такі чоловіки закохують у себе до нестями? Перш ніж втратити голову ти знаєш, що він розіб’є твоє серце, але ти кидаєшся в цій вирій, віддаєшся вся, добровільно здаєшся у полон? А потім на довгі роки, а може і на все життя, залишаєшся заручником своєї пристрасті. Може так краще, чим потім думати, що було б, якщо ти не дозволила б собі бути з ним? Не тільки чоловіки мисливці. Жінки, ось хто справжні мисливиці! Ми бажаємо, і ми зробимо все, щоб здобути предмет своєї жаги. Чому саме ми кидаємося на поганих хлопців? Тому що наша природа хоче перемогти його, доказавши собі, йому і природі, що заради тебе він може змінитись і бути тільки з тобою. Дорогі жінки, ми є найвеличніші мисливиці всіх часів і народів, і як би ми визнали це, і дозволили нашій дикій природі прорватися зовні, таких непідкорених чоловіків вже не було б. Просто в один момент, ми хочемо бути слабкіше, і саме в цей момент, чоловіки беруть владу у свої руки, придушуючи нашу природу, нашу суть. Тому що знають — вони не зможуть їй чинити опір, а отже, припинять нам подобатися.
Як би ці двоє просто відверто поговорили, все могло б піти інакшим шляхом. І можливо, мали б шанс на щасливе спільне життя. Як би….
Хід їхніх думок перервала органна музика.
— Дорогі мої! Сподіваюся, що вам подобається! — Горлав ді —джей, міксуючи органіку з сучасними мотивами.
— Так! — Заревів натовп.
— Можна я пригощу тебе чимось?
— Залюбки. — Моніка здогадалась, що він напоїть її власноруч приготованим зіллям для привороту.
— Я зараз. — Вітольд попрямував до бару, Моніка ж повернулася до столика, але він був зайнятий. «Ми на канапі ліворуч», прийшла смс від Павла.
— Нічого собі. Це є зона для викладачів та аспірантів! — Сказала Моніка, упавши в обійми м’якого дивана.
— Так. Вітольд Євгенович забив її для нас! — Павло радів наче дитина.
— Припини радіти як йолоп. Вітольд Євгенович, — передражнила Моніка Павла, — наш ворог. Вгамуйся вже, Господи! — Павло намагався бути серйозним, але перебування під личиною Моніки давалася в знаки. Він дивним чином відчував її настрій, як свій власний, думки, хвилювання, її надії ставали його.
— Вам зручно? — На канапу приземлилася майже оголена Альбіна. — Ох, ви якісь кумедні! — Ти виглядаєш, як Наталя, але ти не вона. А ти… — Вона встромила пальцем в грудь Павла і зіщулила п’яні очі.
— Молоді упирі напрочуд сильні. Вони можуть бачити крізь морок. Треба хутчіше її відволікти поки вона не здогадалася і не здала нас зі всіма потрохами Вітольду. — Шепотіла Моніка Павлу. До їх столику вже йшов сам Блуд, а за ним слухняно дріботала офіціантка з тацею коктейлів. Пізніше, Павло так і не зміг пояснити чому зробив те, що зробив, але без вагань він вп’явся в губи Альбіни. Звісно він забув, що виглядав, як Моніка, а Альбіна давно йому подобалася, причому ще і в такому відвертому вбрані. Моніка з таким подивом дивилася, як вона пристрасно цілувалася з Альбіною. А ще дивніше було те, що та відповідала. Пара дівчат злигалася і слинилася. Упирі бісексуальні, так, але…
— А це від бармена, для чортеняти і янголятка. — З — під ряси Вітольд дістав бутилу мартіні. — Останні слова він майже прожував, потім знизив плечима, — про смаки не сперечаються.
— Це якось дивно.
— Годі тобі, Наталю. Дівчата розважаються, чому б і ні. Не будь ханжею!
— Не в тому сенсі. — Моніка скривилася. — Припиніть дивитися. Це вам не Хастлер. Люди! — Декілька зацікавлених очей сором’язливо відвернулися. Проте, це мало результат. Альбіна зайнята. Вітольд поїв Моніку і відверто залицявся. Вона ж знову дозволила собі впасти в обійми його шарму.
Вже було майже північ і повинні були оголошувати переможців на найоригінальніший костюм. Коло сходинок стояли скрині, в які опускали папірець з номером того костюма, який вважали найкращим. Номер видавався при вході, це був яскравий круглий папірець, який приклеювали на груди. Музика стихла.
— Ну що ж, любі мої! — Ді — джей, в якому тепер, коли було більше світла Моніка впізнала гітариста Ігоря, — залюбки оголошую переможців. Їх двоє. Вочевидь, ця пара дуже вам сподобалася, бо більше ніж сімдесят відсотків віддали свої голоси за них!
— Кажи швидше вже, базікало!
— Добре — добре. І так переможці номер 66 і номер 6. Йдіть до мене!