Бабці потрібен був гас, бо в Бісау не стало світла. Файнґольд почав розповідати їй про те, яка притичина з гасом трапилася йому в таборі Треблінка, а також про свої широкі обов'язки на посту табірного дезінфектора, потім звелів Марії наточити дві літрові пляшки гасу, дав іще пакуночок штучного меду, а також цілий сортимент дезінфекційних засобів. Потім, киваючи головою, хоч і з непритомним виглядом, вислухав бабину розповідь про те, якого лиха наробили пожежі в Бісау й у Бісау-Аббау, поки там точилися бої. Розказала й про шкоди, яких зазнав Фірек, що його тепер знов, як і колись, називають Фіроґа. А Бісау тепер, мовляв, знов, як до війни, — Бісево. А ось Елєрса, котрий у Рамкау був ортсбауернфюрером — такий роботящий чоловік, а ще був жонатий на жінці сина її брата, ну, одне слово, на Яновій Гедвіґ, того самого Яна, що зостався на пошті, — то отож, цього Елєрса сільські робітники повісили просто перед його конторою. Вони й Гедвіґ трохи не повісили, через те що вона, жінка польського героя, вискочила за ортсбауернфюрера, а ще через те, що Стефан дослужився до лейтенанта, а Марґа ж ходила у Спілку німецьких дівчат.
— А до Стефана, — прожебоніла бабця, — до Стефана їм тепера заськи, бо Стефан наклав головою в полярному морі, там, на Півночі. А ось Марґу хтіли згарбати й запроторити до табору. Але тоді вже роззявив рота Вінцент і так із ними побалакав, так побалакав, як ще зроду-віку не балакав. І теперечка Гедвіґ із Марґою живуть у нас і помагають у полі. Тілько Вінцентові після тих його балачок наче щось поробилося, теперечка, либонь, уже довго не протягне. А в самої вашої баби теж щось і з серцем, і з усім, і з головою теж, бо один бовдур по ній так молоснув — а чого ж, думав, чом би й не молоснути.
Так жалілась Ана Коляйчек, хапалася руками за свою голову, гладила мене по моїй, яка чимдалі росла й росла, а тоді висловила деякі свої спостереження:
— Така вже в кашубів щербата доля, Оскарчику. Їм завше дістається по макітрі. Але ви тепера переберетесь туди, де буде ліпше, тілько оця стара баба зостанеться тут. Бо кашубам переїздити нікуди не можна, вони мають лишатися на своїй землі й підставляти свої довбешки, щоби інші по них молотили, бо наш брат — і поляк несправдешній, і німець несправдешній, а коли вже ти кашуб, то цього замало й німцям, і полякам, їм подавай щось одне — або те, або те.
Бабця гучно засміялась і сховала пляшки з гасом, штучний мед та дезінфекційні засоби під ті чотири спідниці, які, попри такі бурхливі події, військові, політичні й всесвітньо-історичні, не втратили свого картопляного кольору.
Коли вона вже зібралася йти і пан Файнґольд попросив її на хвилинку затриматись, позаяк він, мовляв, хотів би ще познайомити її зі своєю дружиною Любою й рештою сім'ї, а дружина Люба так і не вийшла, Ана Коляйчек сказала йому:
— Що ж, не побивайтесь. Я теж, бува, все гукаю та гукаю: «Аґнес, доцю моя, ти хоч би прийшла та помогла своїй старенькій матусі білизну викручувати!» А вона не йде і не йде — достоту, як оце ваша дружина Люба. А Вінцент — той, що мій брат, — устає, хоч і недужий, серед ночі, коли темінь безпросвітна, підходить до дверей і будить сусідів або що є духу гукає свого сина Яна — того, котрий був на пошті й наклав там головою.