А покупців приходило багато. Відразу по дев'ятій, після сніданку, лунали дзвінки в двері: короткий, довгий і ще один короткий. Пізно ввечері, ближче до десятої години, Густа — нерідко всупереч протестам Куртика, який через школу міг віддавати торгівлі лише половину робочого дня, — дверний дзвінок вимикала.
Люди казали:
— Штучний мед?
Марія стримано кивала головою й питала:
— Чверточку чи половинку?
Але дехто приходив і не по мед. Такі люди казали: «Кремінці?» У відповідь Куртик, в якого уроки були через день то зранку, то пополудні, вигулькував із-за своїх виписаних стовпчиками чисел, видобував із-під светра ганчір'яного мішечка й дзвінким, задьористим хлопчачим голосом викрикував у вітальню:
— Три чи, може, й чотири? А краще візьміть усі п'ять. Бо скоро дешевше, ніж по двадцять чотири, вже не дістанете. Минулого тижня вони йшли ще по вісімнадцять, сьогодні вранці мені вже довелося казати: «Двадцять», а якби ви прийшли були годинки зо дві тому, коли я саме повернувся зі школи, то я ще міг би сказати: «Двадцять один».
В околиці завдовжки чотири й завширшки шість вулиць кремінці можна було придбати лише в Куртика. Він мав своє джерело, однак нікому його не виказував і раз у раз, навіть перед сном, замість молитви промовляв: «Я маю джерело!»
На правах батька я хотів усе ж таки довідатися, що ж то в мого сина за джерело. Отож коли він, навіть не приховуючись, а скорше самовпевнено проголошував: «Я маю джерело!», я відразу його запитував: «Звідки в тебе камінці? Негайно скажи, де ти їх береш!»
А Марія протягом усіх тих місяців, коли я пробував дізнатися про джерело, незмінно казала: «Оскаре, облиш малого. По-перше, це тебе анітрохи не стосується, по-друге, коли вже хтось у нього й питатиме, то робитиму це я, а по-третє, не корч із себе батька. Ще кілька місяців тому ти не годен був і рота роззявити!»
Та коли я не вгамовувавсь і допитувався про те джерело аж надто настирливо, Марія ляскала рукою по відру зі штучним медом і, до глибини душі обурюючись, накидалася й на мене, й на Густу, яка іноді підтримувала мої спроби з'ясувати джерело:
— Теж мені праведники знайшлися! Хочете зіпсувати хлопцеві всю торгівлю? А самі живете з того, що він приробляє. Я як подумаю про ті кілька жалюгідних калорій, які Оскарові видають на хворобу і які він за два дні підмітає, то мені аж недобре стає. Але я не плачу — я лише сміюся!
Що правда, то правда: тоді апетит у мене був слава Богу, і саме завдяки Куртиковому джерелу, від якого пуття було більше, ніж від штучного меду, Оскар після злиденних лікарняних харчів знов набрався сили.
Одне слово, довелося присоромленому батькові припнути язика і з чималими кишеньковими грішми, одержаними завдяки дитячій ласці того ж таки Куртика, якомога частіше виходити з помешкання в Більку, щоб не бути свідком власної ганьби.
Нині хтозна й стільки добре влаштованих критиків економічного чуда стверджують (і що менше вони пригадують тодішню ситуацію, то більшим захватом сповнені їхні голоси): «О, то були дивовижні часи перед грошовою реформою! Тоді в житті бодай щось та відбувалося! Люди з порожніми шлунками стояли в чергах перед театральними касами! Навіть нашвидкуруч зімпровізовані вечірки з картопляною горілкою були просто казкові й удавалися багато краще, ніж фуршети з шампанським та коньяками, що їх влаштовують тепер».
Так міркують романтики втрачених можливостей. У мене, власне, теж були причини нарікати, адже в ті роки, коли невичерпно било Куртикове кремінцеве джерело, я з тисячами спраглих надолужити чи поглибити свою освіту майже задарма відвідував вечірні загальноосвітні курси, почав учащати до німецького центру Британської Ради, що мав назву «Міст», дискутував з католиками й протестантами про колективну провину, відчував і власну провину разом з усіма тими, хто гадав: «Якщо ми поставимо всі крапки над «і» тепер, то все лишиться позаду, і нас не гризтиме совість потім, коли справи підуть на краще».
Принаймні своїми знаннями, хоч і досить скромними, зате разюче неповними, я завдячую саме тим вечірнім курсам. У ту пору я багато читав. Книжки, яких мені, поки я не почав рости, цілком вистачало, щоб поділити світ навпіл між Распутіним і Ґьоте, мої знання, добуті з кьолєрівських морських альманахів за дев'ятсот четвертий — дев'ятсот шістнадцятий роки, мене вже не задовольняли. Уже й не пригадую всього того, що я тоді читав. Я читав, сидячи у вбиральні. Читав, годинами стоячи за квитками в чергах перед театральними касами, затиснутий між молодими дівчатами з книжками в руках і з моцартівськими кісками. Я читав, поки Куртик торгував кремінцями, читав, розфасовуючи штучний мед. А коли вимикали електричне світло, я читав, поставивши обабіч дві свічки, — завдяки Куртиковому джерелу ми мали ще й трохи лойових свічок.