У захваті від власної рішучости, ладен іти до кінця, я підсмикав лівий рукав і запропонував Корнефові помацати хоч і невеличкий, зате твердий, як у бика, м'яз. Але каменяр мацати не схотів, отож я взяв на плиті з черепашника долото, на доказ своїх слів дав тій шестигранній залізяці пострибати на моєму чималому, як тенісний м'ячик, м’язі й припинив цю демонстрацію аж тоді, коли Корнеф запустив шліфувальну машину і синьо-сірий карборундовий круг завищав по підставці з травертину для двомісної стели. Не відводячи погляду від машини, Корнеф крикнув крізь шліфувальний скрегіт:
— Ти, хлопче, помізкуй гарненько, виспись. Робота тут — не мед. А як не передумаєш, приходь, візьму тебе таким собі практикантом.
Пам'ятаючи про пораду каменяра, я цілий тиждень засинав і прокидався зі своєю ідеєю, день при дні порівнював Куртикові кремінці з надгробками вздовж молитовної алеї і чув Маріїні докори: «Ти ж бо сидиш у нас на шиї, Оскаре! Візьмися бодай за що-небудь — хоч би за чай, чи за какао, чи за сухе молоко». Але я ні за що не брався, я слухав, як Густа — вона ставила мені за приклад свого далекого Кьостера — нахвалює мене за моє стримане ставлення до чорного ринку, і дуже страждав через свого сина Курта, що, складаючи цілі колонки чисел і переносячи їх на папір, не помічав мене так само, як я вмів роками не помічати Мацерата.
Ми саме обідали. Дзвінок на дверях Густа відімкнула, щоб покупці не застали нас за яєчнею зі шкварками. Марія сказала:
— Бачиш, Оскаре, ми це можемо дозволити собі лише через те, що не сидимо, згорнувши руки.
Куртик зіхтнув. Кремінці впали до вісімнадцятьох. Густа їла багато й мовчки. Я від неї не відставав, наминав з апетитом, одначе, наминаючи з апетитом, почувався — може, через яєчний порошок — нещасливим і, коли в шкварці попадався хрящик, мені щоразу хотілося — так хотілося, що аж серце заходилось — бути щасливим; атож, хоч я вже й не раз опікався, мені однаково праглося щастя, весь мій скепсис нічого не важив проти мрії бути щасливим, мені хотілося безмежного щастя, отож я, поки решта за столом ще їли, задоволені яєчним порошком, підвівся, ступив до шафи, немовби саме там на мене чекало щастя, покопався на своїй полиці, знайшов — не щастя, ні, — за фотоальбомом, під своїм підручником я знайшов два мішечки дезінфекційного засобу від пана Файнґольда, видобув із одного з мішечків — ні, певна річ, не щастя, а добряче продезінфіковане рубінове кольє бідолашної моєї матусі, що його багато років тому однієї пропахлої снігом ночі Ян Бронський дістав з вітрини, де Оскар, тоді ще щасливий і здатний розтинати голосом скло, зробив перед тим круглу дірку. Прихопивши ту коштовність, я вийшов з помешкання. Я бачив у тій коштовності перший східець до... Я вирушив до... Я поїхав до вокзалу, бо, міркував собі, якщо в мене все вийде, тоді... Я довго торгувався через... і добре усвідомлював, що... Але однорукий і той саксонець, якого всі чомусь називали асесором, тільки й того, що добре знали ціну, одначе вони навіть не здогадувались, яким дозрілим для щастя вони мене зробили, коли дали мені за рубінове кольє бідолашної моєї матусі теку з натуральної шкіри і п'ятнадцять блоків американських сигарет «Лакі страйк».
Пополудні я знов повернувся в Більк, до сім'ї. І виклав п'ятнадцять блоків сигарет — ціле багатство. «Лакі страйк», по двадцять штук у кожній коробці. Я зачекав, поки решта моїх надивуються, посунув до них ту запаковану біляву тютюнову гору й сказав:
— Це — вам, тільки віднині дайте мені спокій. Сподіваюся, ці сигарети варті того, щоб я дістав спокій, а крім того, віднині щоб мені щодня були судки з обідом, бо віднині я щодня братиму з собою в теці на роботу обід. А ви тіштеся собі від щастя зі своїм штучним медом та кремінцями.
Я промовив це спокійно, без гніву чи докору. Відтепер моє мистецтво мало називатись по-іншому, моє щастя мало бути виписане або, висловлюючись професійною мовою, викарбуване на надгробках.
Корнеф узяв мене практикантом за сто райхсмарок на місяць — по суті, майже задарма. І все ж таки згодом це окупилось. Уже через тиждень з'ясувалося, що для важкої каменярської роботи сили в мене замало. Я мав обтесати щойно привезену з кар'єру плиту з бельгійського граніту для могили на чотирьох, але не минуло й години, як я вже ледве тримав у понімілих руках зубило й киянку. Грубу обробку каменів теж довелося облишити Корнефові, зате сам я досить вправно виконував тонке заточування, робив зубчики, рівняв двома правилами поверхні, обрубував усі чотири краї, кант за кантом, і скарпелем підготував доломитовий бордюр для подальшої обробки. Прямовисно поставлений дерев'яний брус, на ньому набита дощечка, на дощечці сидів я, у правій руці тримав долото, а лівою — всупереч протестам Корнефа, який хотів зробити з мене правшу, — отож лівою я змушував дерев'яні груші, кийки, залізні молотки гуркати й брязкати, бучарду — всіма шістдесятьма чотирма зубцями одночасно гризти й розтирати камінь: щастя, хоч це був і не мій барабан, щастя, хоч воно було й не справжнє, але щастя буває ж і несправжнє, щастя, мабуть, узагалі буває лише несправжнє, щастя — це завжди тільки подоба щастя, воно відкладається пластами — щастя мармурове, щастя пісковикове, а пісковик з-над Ельби, пісковик з-над Майну, пісковик твій, пісковик наш, щастя кірхгаймерське, щастя ґренцгаймерське. Або щастя тверде: вівіаніт. Щастя крихке й недовговічне: алебастр. Загартована криця щасливо вгризається в діабаз. Доломіт — зелене щастя. М'яке щастя: туф. Пістряве щастя з Лана. Пористе щастя: базальт. Застигле щастя з Айфеля. Щастя вивергалося, мовби лава з вулкана, й відкладалося пластами пороху, й рипіло в мене на зубах.