На мій дзвінок Цайдлєр відчинив сам. Він стояв у дверях — невеличкий, осадкуватий, захеканий, їжакуватий, в окулярах з грубими скельцями, нижня половина обличчя вся в лапастій мильній піні, — правою рукою ще притискав до щоки помазка, усім своїм виглядом виказуючи п'яницю, а вимовою — вестфальця.
— Якщо кімната вам не сподобається, скажіть одразу. Я саме голюся й маю ще помити ноги.
Церемонитися Цайдлєр не любив. Я оглянув кімнату. Сподобатися вона мені не могла, бо це була колишня ванна кімната, яку тепер не використовували, — знизу, майже до половини стіни, обличкована бірюзовими кахлями, а вище обклеєна шпалерою якогось тривожного кольору. Проте я не сказав, що мені така кімната сподобатися не може. Не зважаючи на те, що на обличчі в Цайдлєра сохла піна, на його немиті ноги, я обстукав саму ванну й поцікавився, чи не можна обійтися без неї, тим більше, що стічної дірки в ній однаково не було.
Цайдлєр усміхнувся й похитав своєю сивою їжакуватою головою, марно намагаючись збити помазком суху піну. Це була його відповідь, отож я погодився винайняти кімнатку за сорок марок на місяць.
Коли ми повернулися до схожого на кишку, тьмяно освітленого коридору, в який виходило багато кімнат з пофарбованими в різні кольори, почасти заскленими дверима, я спитав у Цайдлєра, хто живе в його помешканні ще.
— Моя дружина й постояльці, що винаймають кімнати в господаря помешкання.
Я постукав у двері із зафарбованою білилом шибкою — вони були посеред коридору, за якийсь крок від входу.
— Тут мешкає сестра-жалібниця. Але вас це не стосується. Її ви однаково не бачитимете. Вона тут лише ночує, та й то не щодня.
Не скажу, що Оскар здригнувся, почувши оте «сестра-жалібниця». Він тільки кивнув головою, однак розпитувати про решту кімнат не зважився, а про свою, з ванною, вже все знав: вона була по праву руч від входу, і коридор упирався в її широкі, на всю стіну двері.
Цайдлєр постукав пальцем по моєму лацкану.
— Якщо маєте спиртівку, то варити їсти можете й у себе. А часом і на кухні, про мене, якщо тільки плита для вас не зависока.
Це було його перше зауваження з приводу мого зросту. Рекомендаційний лист від Академії мистецтв, якого Цайдлєр швиденько перебіг очима, справив свій вплив, бо підписав його сам професор Ройзер, директор Академії. На всі попередження й настанови Цайдлєра я кивав головою й підтакував, відзначив подумки, що кухня розташована ліворуч від моєї кімнатки, пообіцяв удома білизну не прати, а позаяк він боявся, що від вологи шпалера у ванній повідстає, то я пообіцяв йому це навіть досить упевнено — прати мені білизну виявила готовність Марія.
Лишалося тільки перенести речі й заповнити бланки про зміну місця проживання. Але з цим Оскар не поспішав. Він не міг отак просто піти з цього помешкання. Без будь-якого приводу він попросив свого майбутнього господаря показати вбиральню, і той тицьнув великим пальцем на диктові двері, що нагадували про воєнні й перші повоєнні роки. А коли Оскар виявив бажання відразу туди й навідатися, Цайдлєр, на обличчі в якого лущилася й лоскотала мильна піна, ввімкнув у вбиральні світло.
За диктовими дверима я розлютився сам на себе, бо Оскар не мав чого тут робити. Проте я вперто чекав, поки з мене бодай трохи щось капне, та позаяк у міхурі нічого не тисло, то довелося неабияк тужитись — ще й через те, що я стояв майже впритул до унітазу, — щоб не оббризкати дерев'яного сидіння й кахель на підлозі в цьому тісному закутні. Моя носова хустина стерла сліди на зашмуляному дереві, а кілька необережних крапель на підлозі Оскарові довелося затерти підошвами.
Цайдлєра вже дратувала суха піна на обличчі, однак узяти дзеркальце й теплу воду йому, поки я був у вбиральні, й на гадку не спало. Він стовбичив у коридорі — видко, вже не міг без мене жити.
— А ви ще той зух! Навіть угоду не підписали, а вже бігом — у нужник!
Він ступив мені назустріч із помазком, обліпленим холодною, засохлою піною, — певно, хотів утнути якийсь ідіотський жартик, — але потім, уже не чіпляючись до мене, відчинив вхідні двері. Поки Оскар, задкуючи повз їжачка й краєм ока назираючи за ним, протискався на сходи, я подумки відзначив, що двері до вбиральні стоять між дверима на кухню й тими, де шибка зафарбована білилом і де час від часу, одне слово, не регулярно ночує якась сестра-жалібниця.