Власне, там лежало не саме Бісау. Це було скоріше в бік Рамкау. Цегельню вони лишили по ліву руч, простуючи до чорного лісу, де був Гольдкруґ, а далі — Брентау. Але під лісом у неглибокій балці якраз і лежало Бісау-Аббау. Туди за моєю бабцею й поспішав низенький і товстенький Йозеф Коляйчек, який уже не міг розлучитися з її спідницями.
Під плотом
Не так воно просто, лежачи тут, на вимитому з милом залізному ліжку лікувально-опікунського інтернату, у полі зору скляного вічка з недремним оком Бруно по той бік, описувати пасма диму від кашубського багаття з картоплиння й жовтневі сутінки, штриховані скісним дощем. Якби не мій барабан — а він, коли ним користатися вміло й терпляче, здатний пригадати всі необхідні подробиці, щоб перенести на папір головне, — і якби не дозвіл цього закладу по три-чотири години на день давати слово моїй бляшанці, то був би я бідний чоловік і про своїх діда та бабу нічого довести б не зміг.
У кожному разі мій барабан стверджує: надвечір того дня в жовтні дев'яносто дев'ятого року, коли в Південній Африці дядько Крюґер пригладжував щіточкою свої кущисті англофобські брови, між Діршау й Картгаузом, неподалік від цегельні в Бісау, під чотирма спідницями того самого кольору, в ядучому диму, в страху, під скісним дощем, під охання, зітхання й скорботне поминання всіх святих, під безглузді розпитування двох польових жандармів низенький, але товстенький Йозеф Коляйчек зачав мою матір Аґнес.
Під чорним покриттям ще тієї ж таки ночі Ана Бронська, моя бабця, змінила своє прізвище: з допомогою священика, що досить вільно справляв святі таїнства, вона стала Аною Коляйчек і подалася за Йозефом коли й не зовсім до Єгипту, то все ж таки до головного міста провінції, яке стояло на річці Мотлау; там Йозеф знайшов роботу плотаря й на якийсь час сховався від польової жандармерії.
Тільки щоб трохи розпалити атмосферу, я поки що не називаю того міста в гирлі Мотлау, хоч тепер воно цілком гідне того, щоб його назвати, — адже там народилася моя мати. Наприкінці липня дев'ятсотого року — тоді саме ухвалили рішення вдвічі розширити кайзерівську програму побудови військового флоту — під знаком Лева мама з'явилася на світ. Упевненість у собі й мрійливість, великодушність і марнославство. Перша оселя, звана також Domus vitae, асцендент: Риби, що легко надаються до впливу. Констеляція: Сонце в протистоянні до Нептуна; сьома оселя, або Domus matrimonii uxoris, мала принести ускладнення. Венера в протистоянні до Сатурна, який — це добре відомо — викликає захворювання коси й печінки, дістав назву «кислої» планети, владарює в Козерозі, а в Левові святкує свою поразку, пригощає Нептуна вуграми й дістає за це крота, що любить беладонну, цибулю й буряки, вивергає лаву й перекислює вино; він жив разом з Венерою у восьмій оселі, оселі смерти, й навіював думки про біду, тоді як зачаття на картоплищі подавало щонайсміливіші надії на щастя під заступництвом Меркурія в оселі рідні.
Тут я маю згадати про протест моєї матусі, адже вона завжди відкидала припущення, нібито її зачато на картоплищі. І хоча першу таку спробу її батько зробив уже там, — принаймні цього вона не заперечувала, — проте й позу Коляйчека, й позу Ани Бронської було вибрано не досить вдало для того, щоб створити йому сприятливі умови для її запліднення.
— Це сталося, мабуть, тієї ночі, коли вони втікали, або на возі в дядька Вінцента, або взагалі вже на Тройлі, коли ми знайшли в плотарів комірчину й притулок.
Такими словами матуся звичайно визначала дату, коли було покладено початок її існуванню, а бабця, що, власне, мала знати про це напевно, при такій нагоді поблажливо кивала головою й казала світові:
— Атож, дітоньки, то сталося, либонь, на возі чи, може, вже й на Тройлі, тільки аж ніяк не на полі, бо ж тоді й вітряно було, й дощ лив як із відра.
Вінцентом звали бабиного брата. Дружина в нього рано померла, і він вирушив на прощу до Ченстохової, де Матка Боска Ченстоховська звеліла йому визнати її майбутньою королевою Польщі. Відтоді Вінцент тільки те й робив, що порпався в усіляких дивовижних книжках, у кожному реченні знаходив підтвердження прав Богородиці на польський трон, а садибу й кілька акрів землі полишив на сестру. Його чотирирічний син Ян, кволе, тонкосльозе хлоп'я, пас гусей, збирав строкаті картинки й, на диво рано, поштові марки.
До тієї самої садиби, яку благословила небесна владарка Польщі, моя бабця й доправила кошики з картоплею та Коляйчека, і Вінцент, дізнавшись, що сталося, подався до Рамкау й загупав у двері до священика, щоб той, озброївшись святими дарами, прийшов і повінчав Ану з Йозефом. Скоро лиш заспаний велебний отець, раз у раз позіхаючи й розтягуючи так усю процедуру, благословив молодят, дістав добрячий шмат сала й показав усім свою священну спину, Вінцент запряг коня, кинув на воза соломи, згори — порожніх мішків, ззаду посадив молодят, поруч із собою на козли — свого Яна, що змерз і тихенько схлипував, і дав коневі зрозуміти, що пора вирушати — вперед і просто в ніч: весільний поїзд поспішав.