Коли менше ніж за годину той хлопчина після четвертого медичного огляду вискочив із порталу окружного військового комісаріату, збіг, спотикаючись, сходами вниз і, кинувшись на шию Аґнес, моїй матусі, прошепотів таку модну тоді приказку: «До лісу, до гаю — ще рік погуляю!», матуся вперше обняла Яна Бронського, і я не певен, чи була вона коли-небудь потім, обіймаючи його, така щаслива.
Подробиць того юного кохання воєнних років я не знаю. Ян продав частину своєї колекції поштових марок, щоб мати змогу задовольняти забаганки матусі, — вона ж бо дуже жваво сприймала все гарне, модне й дороге; крім того, він тоді нібито писав щоденника, який згодом, на жаль, десь пропав. Бабця, схоже, на взаємини цих двох молодих людей — не важко здогадатися, що ті взаємини виходили за межі суто родинних зв'язків — дивилася крізь пальці, адже Ян Бронський так само жив, трохи ще й по війні, у тісному помешканні в Тройлі. Вибрався він звідти аж тоді, коли вже не можна було заплющувати очей на те, що є такий собі пан Мацерат, і це довелося навіть визнати. З тим добродієм матуся зазнайомилася нібито влітку вісімнадцятого, коли служила помічницею сетрижалібниці в Зільбергамерському шпиталі під Олівою. Альфред Мацерат, родом із Райнської области, лежав там із наскрізь простреленим стегном і дуже скоро, маючи веселу райнську вдачу, став улюбленцем усіх сестержалібниць. Не була винятком і сестра Аґнес. Трохи одужавши, він шкутильгав коридором попідручки з тою чи тою санітаркою на кухню й допомагав там сестрі Аґнес, тому що сестринський підкапок так пасував до її округлого личка, до того ж сам він був запеклий кухар і вмів виливати свої почуття в усіляких супах.
Коли рана зажила, Альфред Мацерат лишився в Данцигу й одразу знайшов роботу представника своєї рейнської фірми — чималого підприємства паперообробної промисловости. Війна доходила кінця. Настав час підписувати мирні угоди, закладаючи основу майбутніх війн. Територію довкола гирла Вісли, приблизно від Фоґельзанґа на Свіжій косі, вздовж річки Ногат до Пікеля, а там Віслою вниз до Чаткау, потім ліворуч під прямим кутом до Шьонфліса, далі дугою повз Заскошінський ліс до Отомінського озера — Матерн, Рамкау й бабине Бісау лишаються збоку, — й нарешті біля Кляйн-Каца до самого Балтійського моря — всю цю територію проголошено Вільним містом Данциг і підпорядковано Лізі націй. Польщі в межах міста дістався вільний порт Вестерплате з арсеналом, управлінням залізницею і власна пошта на Гевеліусплац.
Коли поштові марки Вільного міста із зображеннями ганзейських вітрильників та гербів надавали листам червоно-золотистої ганзейської пишноти, то поляки на свої листи ліпили марки з картинами в похмурих фіолетових тонах, картинами, що ілюстрували історії про Казимира й Баторія.
Ян Бронський перейшов на службу до польської пошти. Його перехід здавався несподіваним, так само, як і його вибір на користь Польщі. Причину того, що він узяв польське громадянство, багато хто вбачав у поведінці моєї матусі. Двадцятого року, коли маршал Пілсудський розбив під Варшавою Червону Армію і це чудо на Віслі такі люди, як Вінцент Бронський, приписали Діві Марії, а військові фахівці — або генералові Сікорському, або генералові Вейґану, одне слово, того польського року моя матуся заручилася з громадянином Німецької імперії Альфредом Мацератом. Я схильний гадати, що бабця Ана, як і Ян, не схвалювала тих заручин. Вона лишила дочці крамничку в підвалі у
Тройлі, яка тим часом почала трохи розквітати, переїхала до брата Вінцента в Бісау, тобто на польські землі, і, як за коляйчеківських часів, перебрала на себе садибу й картопляні та бурякові поля, надавши змогу братові, на якого чимдалі більше сходила благодать, спілкуватися й провадити бесіди з непорочною королевою Польщі; а сама бабуся вдовольнялася тим, що сиділа в чотирьох спідницях біля осіннього багаття з картоплиння й задивлялася на обрій, що його й досі поділяли телеграфні стовпи.