Улюблений материн брат у других, родом також кашуб, у Вільному місті Данциг працював на польській пошті. Він часто навідувався до нас, був у нашій оселі бажаним гостем. Коли на початку війни поштову будівлю на Гавеліусплац довелося захищати від ополченців-есесівців, мій дядько виявився серед тих захисників, які капітулювали і яких за вироком воєнно-польового суду всіх розстріляли. Раптом цього дядька не стало. Раптом про цього дядька перестали — і то досить довго — згадувати. Там, де був він, зяяла порожнеча. Для всіх той чоловік ніби зник, але в мені він, мабуть, жив, непомітно жив багато років, протягом яких я в свої п’ятнадцять нацупив уніформу, в шістнадцять навчився боятись, у сімнадцять потрапив у полон до американців, у вісімнадцять вийшов на волю й подався торгувати на чорний ринок, зрештою опанував професію каменяра й скульптора, вступив до Академії мистецтв, писав і малював, малював і писав — скорохвацькі віршики, пусті, гротескові одноактівки. Так тривало доти, доки мене, того, хто мовби народився для естетичної насолоди, переповнив літературний матеріал. Під його завалами лежав похованим улюблений материн брат у других, розстріляний службовець польської пошти, і я — хто ж іще? — мав його знайти, викопати з могили й своєю розповіддю знову вдихнути в нього життя — життя під іншим ім'ям і в іншому образі, однак цього разу вже в романі, чиї спраглі до життя головні й другорядні персонажі впевнено пережили б багато розділів, а декотрі навіть дожили б до самого кінця, щоб можна було дотриматись отієї давньої письменницької обіцянки: «Далі буде...»
І так далі, й таке інше. З виходом у світ моїх перших двох романів «Бляшаний барабан» та «Собачі роки», а також опублікованого в період між ними повість «Кіт і мишка», я, все ще досить молодий письменник, рано пізнав те, що книжки можуть викликати збурення, будити лють і ненависть. Те, що поставало з любови до рідної країни, сприймалось як обгидження власного гнізда. Відтоді мене вважають постаттю суперечливою.
А тим часом я й далі лишаюся в пристойному товаристві, хоч багато хто хотів би бачити таких письменників, як я, в Сибіру чи ще деінде. Ми на таке не нарікаємо. Скоріше навпаки — стан постійного заперечення ми сприймаємо як життєво необхідний Для своєї професії, а також такий, що належить до одного з її ризиків. Так уже ведеться, що автори письмових подій свідомо люблять підкладати свиню сильним світу цього, які незмінно обстоюють своє право посідати місце на лаві переможців, через що історія літератури так само ставиться до розвитку й удосконалення методів цензури.
Неприхильність можновладців спонукала Сократа випити до дна келих з отрутою, послала Овідія на вигнання, примусила Сенеку розтяти собі вени. Найкращі літературні плоди, вирощені в західноєвропейських культурних садах, прикрашають поіменний реєстр католицької церкви — протягом сторіч і аж донині. Яких же масштабів пригнічення зазнало європейське просвітництво через цензурні заходи абсолютистського князівського панування? Скільки німецьких, італійських, іспанських чи португальських письменників фашизм вигнав з їхніх рідних країн, їхніх мовних стихій? Скільки письменників стали жертвою ленінсько-сталінського терору? І під яким тиском ще й нині перебувають письменники — чи то в Китаї, чи то в Кенії, чи то в Хорватії?
Я живу в країні, де спалювали книжки. Ми знаємо, що бажання в той чи той спосіб знищити ненависну книжку все ще або знов уже зринає в дусі часу й принагідно прибирає телегенічної форми, тобто знаходить своїх глядачів. Одначе багато гірше те, що переслідування письменників — а воно межує з погрозами вбивства чи й самим убивством — у всьому світі зростає, і світ уже звик до цього неспинного терору. Але та частина світу, що називає себе вільною, хоч обурено й галасує, як це сталося 1995 року, коли в Нігерії письменник Кен Саро-Віва разом зі своїми однодумцями був звинувачений у злочині проти батьківщини, засуджений до смерти й страчений, — ця частина світу до конкретних справ переходить лише тоді, коли екологічно обґрунтований протест загрожує зашкодити глобальному пануванню нафтового гіганта «Шель».