А про мене забули. Оскар сидів під столом із тим, що зосталося від його барабана, видобував іще з побитої бляхи сякі-такі ритми, і цілком можливо, що ті скупі, проте розмірені барабанні звуки лише тішили вухо тих, хто, помінявшись у солодкому забутті ролями, сидів і лежав у кімнаті. Бо барабанне дудоніння наче звукоізоляційним шаром покривало всі смачні поцмокування та посмоктування, які вихоплювалися в тих, хто, попри всі свої гарячкові й ревні зусилля, намагався їх притлумити.
Не виліз я з-під столу й тоді, коли повернулася бабця, схожа зі своїми свічками на грізного архангела; вона обвела поглядом цей содом, розгледіла в ньому й гоморру, з тремтячими свічками в руках зняла бучу, назвала все це свинством і рішуче поклала край ідилії про те, як Рюбецаль мандрує Велетовими горами, — поставила свічки на блюдця, взяла з мисника карти, кинула їх на стіл і, втішаючи Стефана, який і далі скиглив, проголосила другу частину свята. Невдовзі після цього Мацерат повкручував нові лампочки в старі патрони нашої люстри, почали переставляти стільці, заляскали, відскакуючи від пивних пляшок, кришечки. Наді мною заляпали по столу карти — скат по одній десятій пфеніга. Матуся спершу запропонували по чверті, але дядько Ян не схотів так ризикувати, і якби не випили ще по кілька склянок пива та якби принагідно не великий ґранд із чотирма козирними валетами, то вони там так і не підіймали б час від часу ставку й мучилися б зі своєю одною десятою пфеніга й далі.
А я непогано почувався під столом, схований від протягів за скатеркою, що звисала з усіх боків. Легенько постукуючи по барабану, я наслухав, як наді мною гупали по столу кулаки; я підкорився ритму їхньої гри, і не минуло й години після того, як вони сіли за скат, а я вже подумки відзначив: Ян Бронський програв. Карти мав добрі, а все ж таки програв. Воно й не дивно, адже він весь час ловив ґав. У голові в нього було щось інше, ніж його бубна без двох валетів. Адже на самому початку гри, ще розмовляючи зі своєю тіткою й намагаючись якось виправдати оту невеличку оргію в темряві, він скинув з лівої ноги чорного черевика, простяг ту ногу в сірій шкарпетці повз мою голову, заходився шукати коліна моєї матусі, що сиділа якраз навпроти, і таки знайшов їх. Відчувши доторк його ноги, матуся відразу посунулася ближче до столу, отож Ян, з яким саме торгувався Мацерат і який, дійшовши до тридцятьох трьох, оголосив пас, легенько задер поділ її сукні — спершу тільки великим пальцем, а тоді й усією ступнею в шкарпетці (а шкарпетка, до речі, була майже свіжа, вдягнена того самого дня) — і влаштувався в неї між ногами. Можна тільки захоплюватися моєю матусею, яка, попри ті підступи вовняної шкарпетки під столом, вигравала на столі, гладенько застеленому скатеркою, страшенно ризиковані партії, зокрема й жир без чотирьох валетів, вигравала впевнено й сиплючи надзвичайно смішними дотепами, тоді як Ян, стаючи дедалі винахідливішим унизу, вгорі програв кілька партій і то таких, які навіть Оскар із заплющеними очима довів би до переможного кінця.
Згодом під стіл забрався й стомлений Стефанчик і невдовзі заснув там, так і не втямивши перед сном, що шукала холоша його батька під спідницею в моєї матусі.
Небо то ясне, хто хмарне. А пополудні — дощ, трохи не злива. Уже другого дня з'явився Ян Бронський, забрав подарунка, якого напередодні приніс мені на день народження, — вітрильника, поміняв ту жалюгідну іграшку в Сиґізмунда Маркуса у Цойґгаус-пасажі на бляшаного барабана, надвечір знов прийшов, трохи змоклий під дощем, з тим біло-червоним, таким любим моєму серцю барабаном до нас, простиг його мені й водночас схопив рештки моєї доброї старої бляшанки, на якій лишилися тільки лусочки біло-червоного лаку. І поки Ян хапав ту понівечену бляху, а я — свіжу, Янові, матусині й Мацератові погляди були прикуті до Оскара, і я ледве не всміхнувсь: невже вони гадають, що я тримаюся за старе й віджиле, що я взагалі керуюся якимись засадами?
Без крику, на який усі так сподівалися, без співу, від якого розлітається на друзки скло, я віддав свого барабана, чи то пак свій брухт, і ту ж мить обіруч припав до нового інструмента. За дві години напруженої роботи я його цілком опанував.