Бо мав досвід колеги Петриненка, той ще в далекі чорнобильські часи зняв жахаючий кадр, як вертоліт, перечепившись гвинтом об риштування, упав у реакторову прірву, здогадався приховати цю касету, п’ятнадцять років вичікував, доки не штовхнув таємно матеріал в Білорусію, тепер аж ці кадри почали свою тріумфальну ходу, транслюються усіма світовими мережами, одкидаючи авторську копійку через складну систему перехрещених рахунків крізь офшорні зони, бо й досі за таку правду можуть не погладити по голівці.
А з іншого боку — що, хіба людина з камерою там задаремно облучалася? Ні для кого не секрет, що багато телекамер довелося закопати в землю через опромінення, а нас ще не закопали, й нескоро закопають!..
Та що Чорнобиль — ідеалом для всіх є і лишиться той спритник, котрий вирахував номер в готелі, куди приїде на шлюбну ніч вінценосна парочка, нашпигував об’єктивами без трансляторів, щоб сек’юріті не вистежили — а з накопичувачами, аби все скачати потім за яку мить пришвидшено. Багатокамерна зйомка чим корисна в такім випадку, що з кількахвилинного сексу можна розтягти за рахунок різних планів годину такого дійства, тобто що довше, то дорожче, скинути один мікроплан в сфінктернет, щоб накрутити ціну, а вже потім спокійно влаштувати для каналів аукціон, такий, що ніякому Сотсбісу з Рембрандтами не присниться, знову ж таки потурбувавшись про лабіринт грошових перерахунків, бо до гонорару можна й не дожити, тут вже були приклади, коли найспритніші папарацці без вісті пропадали, отож нехай краще без вісті пропадають гонорари, щоб ніхто не довідався, куди, а, головне, чиї.
Чорт його зна, а може там варіанти: наприклад, а може згодом у тім же готелі парочка схожих добре гримованих акторів за невелику платню зобразила оті аристократичні пристрасті? Або й самі справжні молодята влаштували таке телешоу, аби напхатись грошима по самі вінця на все майбутнє життя, бо де ж їм іще взяти, де заробити? Другого ж весілля в них обох не буде, це факт.
— Я б змонтував, але продавав шматками, — незчувся, як вбовкнув Іван.
— Що? — озвалася перелякано бабця, подумавши, що бурмоче про «розчлєньонку», старенька незчулася, як потрапила на колоритний крупник.
— Кажу, що кожен товар треба вміть фасувать, — пояснив, не пояснюючи, він, а вона ще довго сторожко-перелякано прикрашала непідробними очима сюжет.
Тут підсунувся Толя з «Ньюсу», класний хлопець, колишній оператор, а тепер продюсер:
— Вань, підкинь півгодинки.
— В якому стилі?
— Щоб було на правду схоже.
— Для кого? — Ваня вже знімав.
— Тобі яка різниця? Плачу налічманом, на флешку скачай.
«Хороша в тебе флешка», — думав Іван, вихопивши з натовпу, як двоє добродіїв зчепилися за флагштока, смикали, доки не зламали, Толя побачив, куди Іван скерував камеру і вдоволено заіржав, бо, вважай, вже одробив свої гроші. Ще кілька планів з оточенням, а ще сивоголовий оратор, який в такт до слів вимахував Конституцією, Іван став до Толі упритул, аби той непомітно сунув до куртки конверта з купюрами.
Жнива, жнива!
Хмари, висячи над головами, додавали драматизму там, де його й навіть не було, раптом бризнув дощик, люди попідводили голови «з надією дивлячись у майбутнє» — знімав Іван, ментовські ж пики в цьому ракурсі набували геть протилежного значення, особливо, коли агресивна красуня замашними жестами й такою ж артикуляцією доводила щось одному з них.
— Ех, мені б такі хмари під Чорнобилем, — устигав пригадати Іван, що тамечки чомусь весь час як на зло йому траплялася сонячна радісна днина, як на Маямі.
Так-так, на наші канали потрібні відомі вітчизняні персони, але що, наприклад, для голландського телеглядача значить наш знаний народний актор, або провідна українська письменниця, якщо вони й своїх не хочуть знати?
А от французи навпаки, люблять веселеньке, щоб на перебивках були діточки, стрічечки, національні костюмчики, барвисті кульки, пару собачок не завадить, а щоб в оратора гламурна зачіска й пальто карденоподібне, щоб оптимізм.