— У нас вивчають мову в морському училищі, — холодно сказав Медведєв. — Вибачте, сер, але для нас це ще не ознака великої культурності… Крім того, у мене особисто була деяка практика. Ще коли був курсантом, мав приємність бути у Портсмуті з нашим військовим кораблем, був у Лондоні на святі коронації!
— Хай живе його величність король! — льотчик виструнчився, урочисто приклав руку до шолома. — То ви бачили Лондон? О, Лондон, Лондон! — мрійливо затуманились голубі очі, він витягнув з кишені хусточку, витер спітніле обличчя. — Але у мене є до вас і претензія, старший лейтенанте.
Вони підійшли до кубрика. Льотчик і Медведєв попереду, а трохи далі позаду — жінка поруч з мовчазним, настороженим Агєєвим.
— Ваш матрос…
— Він не матрос, він старшина, боцман, — поправив Медведєв.
— Так от, ваш боцман, — льотчик захвилювався, товсте добродушне обличчя налилося кров'ю, — він одібрав у мене револьвер, як у військовополоненого. Я протестую проти такого поводження, прошу повернути мені зброю.
— Старшина! — покликав Медведєв. Агєєв підійшов, став струнко.
— Капітан О'Греді скаржиться на вас. Ви відібрали у нього револьвер.
— Так точно, відібрав, — винувато сказав боцман. — Але я його загубив, товаришу командир.
— Як загубили?
— Вірніше сказати — упустив, коли ось їх через потік переносив. Сам не знаю, як це револьвер у мене з-за ременя випав. Його водою знесло.
Вони дивилися один одному у вічі. Медведєв хмурився, але боцманові здалося, що він побачив явне схвалення у погляді командира.
— Тепер я сам розумію, що схибив, — розвів руками боцман. — Але ж що пропало — не повернеш…
Медведєв повернувся до О'Греді.
— Я повинен вибачитися перед вами. Боцман загубив вашу зброю по дорозі. На нього буде накладено суворе стягнення.
О'Греді все ще витирав хусточкою обличчя, випуклі голубі очі блиснули гнівом. Він сунув хусточку в кишеню.
— Хусточку впустили, пане офіцер, мимо кишені сунули, — боцман послужливо нагнувся, подав льотчикові хусточку.
Англієць уривчасто кивнув. Сховав хусточку. Широка посмішка знову засяяла на його обличчі.
— Дуже неприємно. Але не можу сердитися на хлопця. Як не є — вирвав мене з цієї гірської пустелі. Ціною пістолета, правда, але якщо буде бій, ви дасте мені зброю — правда ж? Прошу вас не карати мого друга — боцмана.
Медведєв, уже явно думаючи про інше, обернувся до жінки, пильно і суворо поглянув на неї. Під цим поглядом вона стала неначе ще меншою. Медведєв не сказав їй жодного слова.
Біля входу до кубрика стояв Кульбін.
— Василю Степановичу, треба нагодувати гостей.
— Єсть нагодувати! — чітко відрапортував Кульбін.
— Проведіть громадянку до кубрика, почастуйте чим можете… Зараз прийдемо і ми.
Він узяв льотчика під руку, відвів убік.
— Вибачте, капітане, на хвилинку. Мені не зовсім зрозуміло, як з вами опинилася ця жінка.
— Не зовсім зрозуміло? — зареготав англієць. Вся його природна добродушність, мабуть, повернулася до нього. — Скажіть краще — зовсім незрозуміло! Це вас завело в тупик! Я готовий з'їсти власну голову, коли що-небудь розумію в цій історії.
Він сів поруч з Медведєвим на скелі.
— Бачте, я вилетів у розвідку з нашого авіаносця, коли ще не було туману. Наш авіаносець базується… — він завагався. — Звичайно, у союзників немає таємниць один від одного, але, припускаю, ви інформовані самі, де ми базуємося. — Медведєв ствердло хитнув. — Отож, цей проклятий туман позбавив мене орієнтації. Щось сталося з приладами, закінчувався бензин… Вирішив приземлитися в горах, щоб не впасти в море… Мені здалося, що я над вашою територією.
— Розумію, — сказав Медведєв.
— Разів зо два по мені вдарили зенітки. Потім вітром трохи розігнало туман. Побачив групу будівель, вдало сів на невеликій площадці. До будівель, по-моєму, було з півмилі… Я пробирався в тумані… Нагадаєте мені потім, я вам розкажу анекдот про туман… Раптом чую німецьку мову. Боші балакають: чули гул літака, він сів десь рядом… «Прокляття, — подумав я, — ти потрапив у погану історію, О'Греді!»— «Зондеркоманда, — говорили боші, — пішла розшукувати літак, підбитий зенітниками…»
— Вас справді підбили?
— Ні, звичайно. Німці стріляють дуже погано. Це, — О'Греді плеснув Медведєва по коліну, — ще в повітрі повинно було насторожити мене. Я знаю, ваші зенітники б'ють добре і під час туману! Тоді я ноги на плечі і ну тікати до літака. Ми знаємо дещо про долю людей, які потрапляють у полон до фашистів. Добіг до літака, запустив мотор. Полетів навмання, на схід, спланірував, коли пального не залишалося ані краплі. Ледве не наклав головою.