Він кинувся знову в землянку. Маруся схилилася над Фроловим, намагаючись зручніше покласти його на койці… Медведєв нахилився над передавачем, зсунутим убік, забризканим краплями крові.
Стирчав порваний дріт, блищали осколки скла. А запасний комплект? Устиг його поламати диверсант?
Ні, ось він стоїть, старанно упакований. Запасливий Кульбін сховав його в кутку за койкою. Медведєв нетерпляче розгорнув запасні частини, стер з рації кров і почав лагодити передавач.
Він одірвався від роботи тільки для того, щоб подивитися на Фролова. Сигнальник спав, його дихання стало рівнішим і тихішим. Маруся сиділа на койці, дивлячись Фролову в обличчя.
— Він повинен скоро прийти до пам'яті… Я зробила все, що могла.
— Спасибі, — м'яко сказав Медведєв.
Він мить подумав. Взяв із столу свій заряджений автомат.
— Хочу вам дати доручення… З автомата стріляти не вмієте?
Вона похитала головою.
— Тут особливої науки не потрібно… — Підійшов до койки, показав, як поводитися з автоматом… — Ось — візьміть його, станьте там, де стояв на вахті Фролов. Якщо хто покажеться з ущелини, стріляйте просто чергою, щоб попередити мене… На близькій відстані не промахнетеся.
Знову помітив у її очах той самий незрозумілий вираз. Але боязкості, невпевненості не було тепер в її рухах.
— Ви… більше не підозрюєте мене? — тихо спитала Маруся.
— Звичайно, ні… — він досадливо нахмурився. — Це було хитро задумано тим фашистом. Йому треба було відвернути од себе увагу, він знав, що боцман увесь час стежить за ним… Тільки як він знайшов у скелях цей халат?
— Коли я засовувала його серед каміння, мені здалося, хтось дивиться ззаду. Оглянулася — нікого. Я думала: може, ви…
Вона замовкла. Медведєв бачив, що в неї на губах тремтіла якась невисловлена фраза. Жінка стояла біля виходу, ніби чекаючи, неначе збираючись щось сказати… Потім мовчки вийшла з кубрика.
Він знову нахилився над рацією. Заміняв частину за частиною, з'єднував розірвані проводи. А в очах стояло обличчя Марусі, обличчя дівчини-старухи… Всі вони пройшли крізь цю муку… Невже і Настя?.. Він намагався думати про інше і знову уявляв собі обличчя Насті, знівечене місяцями жахливого рабства…
Але образ Насті загубився десь у свідомості… Зараз він міг думати тільки про справу, тільки про те, що треба протиставити диверсії ворога!
І разом з тим ще з більшою люттю і поквапливістю лагодив рацію. Втратив уявлення про час. Жахнувся, глянувши на годинник…
Чому не повернувся Агєєв? Чи не видно кораблів десанту?
Він вийшов.
Підповз до верхнього гребеня скель, виглянув. Як завжди, берег був дикий і безлюдний на вигляд, океан грізно гудів, наростав прибій, збільшувалася пінна лінія вздовж берегових звивин. Чіткою, неначе піднятою над морем рисою вимальовувався горизонт. «Свіжа погода йде!» подумав звичними словами бувалих мореплавців. Але небо ще було чисте, скелі теплі від прямих сонячних променів.
Знову повернувся до кубрика, зігнувся над апаратом. Основні частини вже замінені. Але апарат мовчить, він такий же мертвий, як його хазяїн, що лежить надворі.
Все пропало, пост не зможе давати коректування. Через власну легковажність, злочинну довірливість він, командир поста, зірвав усю операцію, не справдив довіри флоту… Правда, міг би бути ще один вихід…
Почув глибоке зітхання за спиною, шарудіння сухої морської трави. Фролов, підвівшись на койці, розгублено дивився.
— Що це, товаришу командир? Невже на вахті заснув? У голові жорна перевертаються…
Медведєв коротко розповів усе.
— Вася! — тільки й міг вимовити Фролов. — Вася загинув! Дозвольте, погляну на друга…
Він вийшов хиткою, непевною ходою. Медведєв знову схилився над рацією. Ні, він не може полагодити апарат…
За кілька хвилин повернувся Фролов.
Увійшов згорблений, відразу постарілий, очі запали глибоко під довгі вії.
— Лежить, неначе спить, — Фролов схлипнув, закусив пухлу губу. Він кріпився з усіх сил, але дві прозорі сльозинки раптом скотилися з-під вій, залишаючи смужки на смаглявій пушистій шкірі. — Товаришу командир, це ж він говорив: «Сльози матроса нарівні з кров'ю цінуються…» Я б за нього, вірте слову, всю кров віддав… Нерозлучний мій дружок… А боцман? Невже й він… загинув?
— Ні, я гадаю, Агєєв повернеться. Фролов сумно подивився на нього.
— Ось він який хитрий вовк. Уранці під'їхав до мене, неначе вибачався за вчорашнє. «Хев ей сигаретт!» Ну чому ж не взяти? Закурили ми з Васею…