— Вер… — голосніше почав вартовий і захлинувся.
Загін знову повз у темряву. Шипи дротяного загородження темніли над головами. Це був простий, не електрифікований дріт…
Несподівано застрочив з темряви кулемет. Стріляв квапливо, Гарячково, кулі брязкали по камінню. У відповідь застрочили кулемети розвідників. З обох боків, мов різноколірний пунктир, летіли трасуючі кулі. Все більше й більше кулеметів вступали в бій з обох боків…
Розвідники прорвалися на територію секретного заводу. То там, то там миготіли тьмяні смуги — жовте світло з навстіж розчинених дверей. Чорні квапливі тіні схоплювалися і припадали до каміння…
Нестерпно сліпуче світло ринуло раптом згори. На одній з найближчих вершин сяяла яскрава зірка, нишпорячи променем по навколишніх скелях. А другий голубий промінь простягнувся з іншої вершини, побіг по камінню.
— Бойові прожектори увімкнули, — крізь зуби сказав хтось, — тепер дадуть нам жару…
Прожектори освітили все: і дивовижні трикутні горби праворуч, і якісь химерні резервуари, і грузовики, що стояли серед скель. Як величезні щупальця, бігли промені по камінню і раптом завмерли, схрестившись на групі людей у плащ-палатках.
— Відповзати за скелі! — скомандував Людов.
Тепер німецькі кулемети і міномети били впевненіше з усіх висот… А потім прожектори погасли так само несподівано, як засвітилися. Знову ішов бій у темряві. Тільки спалахи кулеметів і автоматів, різноколірне павутиння трас блищали у темряві та з моря долітав невщухаючий гарматний гул.
Це й був той час, коли, визволившись з полону, боцман зустрівся з бойовими друзями.
Розділ п'ятнадцятий
ОРЛИ КАПІТАНА ЛЮДОВА
— Дітей розшукали, товаришу капітан, — квапливо доповів голос із темряви. — Вони всі в трьох землянках за дротяною сіткою були. Ох і замучені ж хлопчаки! Деякі ледве живі…
— Доставити їх на берег, — швидко наказав Людов. — Вам що, їхній «язик» показав?
— Так точно, товаришу капітан, ось він тут до послуг… Щось у темряві заворушилося, замугикало.
— Прекрасно!
Людов вдивлявся у темряву.
— Хай веде нас до жіночих бараків… Суслов, доставите на берег дітей. ІІрибудете на берег, — до приходу катерів займіть кругову оборону. Ходімо, товариші, наших жінок визволяти.
Знову засяяли скелі навкруги. Шиплячи, висіла в небі зелена лампа ракети. Німецькі кулемети стріляли здалека — охорона заводу, мабуть, відступала. Короткими перебіжками розвідники просувалися до синюваточорного ланцюга скель, схожого на нерівну стіну. Високий єгер без кепі, із зв'язаними руками, показував дорогу.
Ракета погасла, знову настала темрява.
— Треба через ці скелі перейти! — крикнув Людов. Він майже біг попереду, Агєєв ледве встигав за ним, чув переривчасте дихання капітана. Розвідники, подолавши висоту, затрималися — шипи дротяного загородження виросли на дорозі.
— Цим дротом табір обгороджений! — крикнув Агєєв: він пригадав розповідь Марусі. — Цей дріт був з електрострумом…
— Тепер він безпечний, — відповів Людов. — Сапери, вперед!
Почувся скрегіт розрізуваного металу.
Знову спалахнула в небі зелена медуза ракети. Збоку застрочив кулемет, і маленький розвідник, який різав дріт, впустив гострозубці, упав головою на каміння… Людов, Агєєв та інші розвідники пройшли крізь дротяну сітку, лягли на каміння вершини…
Перед ними у мертвотно мерехтливому світлі в кільці скель, як у величезному сухому водоймищі, простягнувся табір рабинь, оточений кулеметними гніздами, затягнутий зверху маскувальною сірою сіткою. Внизу ще одна плетена стальна загорожа охоплювала ркупчення кам'яних землянок. Між цими землянками у дротяному кільці кидалася з кінця в кінець юрба у світлих халатах, які контрастно вирізнялися на фоні темного каміння.
— Сюди! — крикнув, встаючи на весь зріст, Агєєв. Він підняв руку, його голос загубився у величезних кам'яних просторах. — Сюди, товариші! Йдемо вам на допомогу!
Сотні полонянок розгублено кидалися з боку в бік внизу. Ударив кулемет, Агєєв ледве встиг сховатися за камінь.
Розвідники стріляли по кулеметних гніздах фашистів.
— Погасне ракета, зійдемо вниз, — сказав Людов. — Вони…
Він не договорив.
Удалині гуркнув вибух, розлетілася одна із скель, що огороджували дно котлована. На її місці виникла інша — хистка бурхлива стіна, блискаюча кипінням піни. У котлован ринула з гуготінням чорна вода, вливався океан крізь величезну пробоїну у скелях.