— Єсть, товаришу командир. — Кульбін зник у рубці. Палуба була гаряча і суха, струминки диму пробивалися з напіввідчиненого люка.
Медведєв заглянув до люка і відсахнувся. Набравши повітря у легені, майже скотився по крутому трапу.
Вузький коридорчик був у бурому диму, під ногами хлюпала вода. Відблиски полум'я танцювали на металевій стінці.
— Запалювальний снаряд! Точно… Дим схопив за горло. Але Медведєв розчинив і захлопнув за собою двері в малесеньку каютку, де провів стільки годин відпочинку, де кожна річ дорога, запам'яталася назавжди.
В каюті горіло світло. Висів над койкою запасний кожух, погойдувалася шапка-ушанка, яку через морське франтівство Медведєв не носив ніколи. На полиці, над столом, — кілька улюблених книжок. І тут же, в синій сап'яновій рамці, — велика фотокартка під склом: тонка жінка з прямим серйозним поглядом з-під пушистих брів, хлопчик років шести обіймає її за шию…
Дим просочувався в каюту. Спершу корабельні документи… Рвонув ящик стола, зібрав акуратно, засунув пачку за пазуху, під хутро реглана, разом з журналом бойових дій.
Тепер фотографія…
Вона не піддавалася, була надійно прикріплена до перегородки. Нігті ковзнули по рамці і склу. Дим їв і сліпив очі. «Ще, можливо, не вийду наверх…»
Він рвонув рамку, гострий біль пронизав нігті. Засунув фото за пазуху, затамувавши подих, пробіг коридором, злетів по трапу.
І особливо, назавжди запам'яталося те, що він тут побачив: вузька дерев'яна палуба, темна від води і диму, сірий брезент пластиру, що здувся нерівною латкою біля борту, мертвий Ільїн, який лежав униз обличчям між двома торпедами, що золотилися від мастила.
Медведєв сам схопив вогнегасник, спрямував у люк шипучий струмінь. Йому допомагав Фролов — незвично серйозний, з широко розплющеними очима.
І знову за спиною спокійний, неквапливий голос Кульбіна:
— Товаришу командир, капітан першого рангу поздоровляє із збитим «фокке-вульфом». Запитує, чи не потребуємо допомоги. Сто одинадцятий просигналив: «Може, взяти на буксир?» Буде нас охороняти.
— Передайте: «Допомоги не потребую, дійду своїм ходом», — кинув Медведєв через плече.
Він змінив Шершова біля штурвала. Кашкет боцмана зсунувся на потилицю, цівка крові засохла на смуглявій, немов відлитій з бронзи щоці.
А потім довгий дощаний причал біля плавучої бази, офіцери і червонофлотці, які юрмилися коло трапа… Хвилина урочистого мовчання, коли з палуби на сушу переносили двох загиблих моряків…
І тільки закінчивши швартовну, вимившись і переодягнувшись у каюті плавучої бази, перед тим як іти доповідати командирові з'єднання, Медведєв сів на койку, постарався зібратися з думками, зрозуміти те дивовижне, що сталося під час походу.
Чому була дана шифровка, яка забороняла торпедувати ворожий транспорт? Хіба не збіглося це з його власними побоюваннями, які мучили вже не перший день?
От саме тоді, після роздумів та вагань, і написав він свій рапорт, який здивував усіх, прикро вразив його пряме начальство, а його самого кинув у світ нових, незвичайних переживань.
Розділ третій
МІСТО В ГОРАХ
— Не знаю! — сказав командир з'єднання. — Не знаю. чому був такий наказ. Як тільки мені подзвонив командуючий флотом, я передав шифровку вам… Кажете, вже готувалися вийти в атаку? Мабуть, серце так і заколотилося в грудях? Випустити таку здобич!
Медведєв мовчав, крутячи в пальцях погаслу папіросу.
— Гаразд, не ви одні це пережили, — говорив далі капітан першого рангу. — Вже був такий наказ минулого тижня. Теж ішов транспорт на норд… Запитую командуючого: «В чому річ? Отак у моїх моряків торпеди самі собою почнуть з апаратів вискакувати…»
— І що сказав командуючий, товаришу капітан першого рангу?
Літній моряк нахмурився. Поглянув на Медведєва проникливими очима.
— Сказав: «Виконуйте завдання. Накази командування не обговорюються». А з цим «фокке-вульфом» ви молодець. Майстерно провели маневр, збили з бойового курсу — хлопці ваші влучно стріляли… Здивувався я: як дійшли своїм ходом до бази… Мотор вийшов з ладу, бензобаки майже порожні. На чому вели катер?
— На ентузіазмі матросів довів корабель, товаришу капітан першого рангу! — серйозно сказав Медведєв.
Він сидів у світлій просторій каюті перед столом командира з'єднання торпедних катерів. Жовтуваті відблиски стельового плафона падали на вишневу емаль ордена Червоної Зірки над нагрудною кишенькою кітеля старшого лейтенанта. Тільки півгодини тому капітан першого рангу вручив Медведєву цей орден.