Ніколи не відкладай нічого «на потім». Ти повинен використовувати все, чого навчився, усе незвідане й відкрите — інакше не отримаєш нічого нового. Мій письменницький талант мав жити за межами моєї спальні. Але хто схоче прочитати мої твори? Хто все це опублікує? То був не мій клопіт. Настав час діяти. Можливо, у своїх молитвах я й казала Богові «так», однак якщо це слово не підживлювати конкретними діями, це не зовсім «так».
Яким є твоє покликання? Ким ти маєш бути, що маєш робити? Відповідь — у тобі самому. Замість того щоб радитися з родиною і друзями щодо того, якою справою тобі варто зайнятися, досліди свій внутрішній ландшафт, щоб віднайти духовну інтерпретацію свого життя. Бог уже давно прошепотів це тобі на вухо. Життя більшості з нас надто заклопотане й гамірне, тому так важко це розчути.
Більшість із нас залишаються розгубленими не тому, що ми не знаємо, що хотіли б робити, а тому, що боїмося це знати, бо ж тоді доведеться робити кроки в тому напрямку. Якось на вечірці я почула, як одна жінка скаржилася невеличкій компанії гостей на те, що в неї багато варіантів кар’єрного розвитку, і обрати з-поміж них якийсь один дуже складно. Та щойно хтось намагався дати їй гарну пораду, вона відразу її відкидала й повторювала одне й те саме: «Я не знаю, що робити». Її огортали увагою та співчуттям через те, що вона не знала, як діяти, через те, що була безпомічною.
Я ж відчула своєрідний «поштовх Духа», поглянула їй в очі та м’яко запитала: «А ви хочете знати?»
Жінка аж розгубилась. Усі довкола затихли. А потім напруга зникла, вона сказала «так» і почала розповідати про те, що їй до душі, однак вона боїться цим займатися.
Колись мені розповіли чудову історію. Перш ніж прийти в цей світ, кожен із нас володіє всією мудрістю, яка може нам знадобитися протягом життя й після його закінчення. Та перед нашим народженням до нас прилітає янгол, торкається наших губ, немовби змушуючи замовкнути, і залишає маленький відбиток. Ми ж забуваємо все, що знали, і все життя шукаємо втрачені знання.
Іноді я прикладаю пальця до верхньої губи — просто в невеличкий жолобок над нею — і починаю слухати.
Спробуй це зробити. Завдяки цьому балачки стихнуть і ти зможеш почути мудрість, якою вже володієш.
Урок 4
Не зважай на те, як тебе називають інші
Зважай на те, що говориш у відповідь ти
Люди постійно це роблять. Запитайте в когось: «Ким ви працюєте?», і він чи вона обов’язково додасть до своєї відповіді слово «просто».
«Я просто двірник».
«Я просто санітар».
«Я просто водій автобуса».
«Я просто секретарка».
Просто?
Я обожнюю знайомитися з людьми, які не можуть утриматися від розповіді про те, ким вони працюють. Вони придумують власні назви свого фаху й радіють із того, ким вони є. Наприклад, жінка, яка фарбує нігті, гордо йменує себе «манікюрним техніком». Чоловік, який ремонтує фортепіано, називає себе «директором із фортепіанних технологій». Чоловік, який ремонтує каруселі в парку розваг, — «техніком атракціонів». Прибиральниця міського басейну йменує себе «менеджером водного спорту». А охоронець у готелі — «директором із запобігання втратам».
Що в «імені» твоїм?
Нічого — і водночас усе. Усе залежить від того, яким є «ім’я», хто тобі його дав, чи розвиває воно, а чи обмежує. Замість того щоб стискатися до розмірів свого фаху, іноді краще розширити його обрії і створити «ім’я», що тобі пасує.
Ключ до успіху — робити те, що належить до твоїх обов’язків, і залишати місце для роботи, яка б найкраще характеризувала те, ким себе бачиш на цій посаді ти.
Коли мене взяли на посаду бізнес-репортера в газеті «Beacon Journal» в Акроні, я плакала, поки їхала додому. Я хотіла зарплату й переваги, однак не бажала бути бізнес-репортером. Я не мала бажання писати про показники продажів, річні зустрічі та щоквартальні прибуткові звіти. Я ненавиділа цифри й дані. Вони вибивалися з мантри, яку нам повсякчас повторювали в школі журналістики: «Дайте мені людей!» А хіба знайдеш людей у біржових списках та статистиці?
Моїм завданням було їх знаходити, і я це робила. Я писала новини про бізнес і водночас «відбивала» додатковий ритм, висвітлюючи історії людей, які мали цікавий фах. Так з’явилися історії про сажотруса, водія цементовоза, пілота дирижабля. Я писала статті про працівників третьої зміни, фермерів, цілісінький день ходила за жінкою, яка показувала мені поліцейську академію.