Рахель промовчала.
Вона відчувала ритм, у якому гойдався Еста, відчувала краплі дощу на його шкірі. Чула, як безладно, сумбурно шумить у нього в голові світ.
Крихітка-кочамма занепокоєно зиркнула на Рахель. Вона вже шкодувала, що написала їй про повернення Ести. Проте, що ж було робити? Повісити його до самої смерті собі на шию? А чому саме вона? Вона за нього не відповідає.
Чи таки відповідає?
Мовчання всілося між внучатою племінницею і двоюрідною бабусею, наче третій співрозмовник. Незнайомець. Одутлий і лихий. Крихітка-кочамма нагадала собі, що двері до спальні на ніч треба замкнути. А тоді спробувала знайти все ж якусь тему:
— Як тобі моя нова зачіска?
Рукою, якою щойно тримала огірок, вона провела по коротко стриженому волоссю і залишила на ньому гірку краплю огіркового слизу, що мимохіть вабила око.
Рахель не знала, що сказати, тож просто дивилася, як Крихітка-кочамма чистить свій огірок. Довгасті жовті лушпинки де-не-де поприставали їй до грудей. Смолянисто-чорні фарбовані пасма лежали на голові розмотаними нитками. Фарба трохи забруднила шкіру на чолі, і тепер було враження, наче у неї є ще й друга, блідо-сіра й тіняста лінія волосся. Рахель помітила, що вона почала користуватися косметикою. Губна помада. Сурма. Легкий мазок рум’ян. У замкнутому домі панував присмерк, а жарівки Крихітка-кочамма визнавала лише 40-ватні, тому її помадні губи дещо не збігалися зі справжніми.
Лице та плечі у неї трохи схудли, тож вона здавалася вже не стільки кулястою, скільки конічною. Сидячи отак за обіднім столом, який приховував її неосяжні стегна, примудрялася навіть виглядати мало не тендітною. Тьмяне освітлення їдальні стерло їй з обличчя зморшки та зробило його молодшим, хоч і трохи дивним, ніби запалим. На ній було багато коштовностей. Ті коштовності належали колись Рахелиній покійній бабусі. Всі. Мерехтливі персні. Діамантові сережки. Золоті браслети й плаский золотий ланцюжок прегарної роботи, якого Крихітка-кочамма час від часу торкалася, аби переконатися, що він на місці і таки її. Ніби молоденька наречена, не спроможна повірити у свій талан.
Вона живе своє життя навспак, подумала Рахель.
То було напрочуд слушне спостереження. Крихітка-кочамма й справді прожила життя навспак. За молодих літ вона зреклася була матеріального світу, а тепер, на схилі віку, схоже, розкрила йому свої обійми — і він теж у боргу не залишився.
У вісімнадцять Крихітка-кочамма закохалася у молодого вродливого монаха-ірландця, отця Малліґена, якого на рік делегували з мадраської семінарії до Керали вивчати індуїстські священні тексти, щоб мати потім змогу обґрунтовано їх спростовувати.
Щочетверга зранку отець Малліґен приїздив до Аєменема відвідати батька Крихітки-кочамми, преподобного Е. Джона Іпе, священика церкви Мар-Тома, чи то пак святого Томи. Преподобного Іпе у християнській спільноті добре знали, адже йому пощастило отримати особисте благословення з рук самого Антіохійського патріарха, суверенного глави Сирійської християнської церкви. Ця подія ввійшла до аєменемського фольклору.
У 1876-му, коли батькові Крихітки-кочамми було сім років, його батько взяв сина з собою до Кочина подивитися на патріарха, який прибув з візитом до вірних Сірійської церкви у Кералі. Вони випадково опинилися у перших рядах людей, до яких патріарх промовляв на західній веранді дому Каллені. Гріх було не скористатися такою нагодою, тож батько шепнув щось малому на вухо і підштовхнув уперед. Ціпеніючи від страху, майбутній преподобний ступив негнучкими ногами кілька кроків і припав побілілими губами до персня на середньому пальці патріарха, геть його обслинивши. Патріарх витер персня об рукав, а тоді поблагословив хлопчика. Минав рік за роком, та преподобний Іпе, вже подорослішавши і вивчившись на священика, й далі був відомий як Пун’ян-Кунджу — Благословенний Малюк. Люди припливали по ріці човнами аж із Аллеппі й Ернакулама та привозили своїх дітей, щоб він поблагословив їх.
Хоч між отцем Малліґеном та преподобним Іпе була солідна різниця у віці, та й належали вони до різних віровизнань (для яких спільним було хіба що почуття взаємної неприязні), спілкуватися їм подобалося, й отця Малліґена частенько запрошували залишитися на обід. Із двох чоловіків лише один помітив, як щораз вище й вище, ніби морський приплив, здіймається сексуальне збудження в стрункій дівчині, яка ще довго після обіду знай вертілася й вертілася біля столу, хоч там уже давно нічого було прибирати.
Спершу Крихітка-кочамма намагалася звабити отця Малліґена щотижневими сценами показної доброчинності. У четвер вранці, коли отець мав уже ось-ось з’явитися на порозі, вона хапала першого-ліпшого малюка з якоїсь убогої сільської родини й заходилася силоміць мити його біля колодязя, боляче стукаючи бруском червоного мила по випнутих ребрах.