— Доброго ранку, отче! — віталася Крихітка-кочамма, побачивши гостя, а усмішка, що вигравала при цьому в неї на устах, різко контрастувала з мертвою хваткою, якою вона вчепилася у слизьке від мила рученя худенької дитини.
— Доброго ранку й тобі, Крихітко! — відповідав отець Малліґен, зупиняючись і складаючи свою парасолю.
— Я хотіла дещо у вас запитати, отче, — вела далі Крихітка-кочамма. — У Першому посланні до Коринтян, глава 10, вірш 23, мовиться: «Усе дозволене, але не все корисне». Отче, як може таке бути, що дозволене все? Тобто я розумію, дещо може бути дозволене чи багато що, але…
Отець Малліґен не просто тішився собі тим, що викликає такі почуття у привабливої дівчини, яка стоїть оце перед ним з тремкими, готовими до поцілунку устами й сяючими вугільно-чорними очима. Адже він також був молодий і, можливо, підозрював, що авторитетні пояснення, якими йому доводилося розвіювати всі ті надумані богословські сумніви, цілковито суперечили обіцянці, що жила у його променистих смарагдових очах і неабияк її хвилювала.
Щочетверга стояли вони так біля колодязя, не звертаючи уваги на безжальне полуденне сонце. Молоденька дівчина та безстрашний єзуїт, які однаково тремтять від зовсім не християнських почуттів. І використовують Біблію як зачіпку, щоб побути разом.
Посеред розмови невдатний, примусом намилений малюк незмінно ухитрявся якось вислизнути і накивати п’ятами. Отець Малліґен ураз повертався до тями й вигукував:
— Отакої! Краще його наздогнати, бо інакше це зробить застуда.
А тоді знову розкривав парасолю і йшов у своїй шоколадного кольору сутані і зручних сандалях геть, наче верблюд, який високо підносить ноги, неквапно прямуючи своєю дорогою. Зболене серце юної Крихітки-кочамми волочилося на шворці позаду, плутаючись у бур’янах і перечіпаючись через камінці. Було вкрите синцями й майже розбите.
Так минув цілий рік четвергів, і настав час отцю Малліґену повертатися врешті до Мадраса. Позаяк доброчинність жодних видимих результатів не принесла, Крихітка-кочамма ледь не збожеволіла; тепер уся надія в неї була суто на віру.
Виявляючи непохитну цілеспрямованість (для дівчини така риса вважалася в ті часи не кращою за фізичну ваду — приміром, заячу губу чи клишавість), Крихітка-кочамма всупереч волі батька стала католичкою. Отримавши від Ватикану спеціальну диспенсацію, вона склала обіти і вступила послушницею до монастиря у Мадрасі, сподіваючись, що це у той чи інший спосіб дасть їй законну підставу бути біля отця Малліґена. В її уяві вимальовувалася така картина: ось вони сидять удвох у якомусь тьмяно освітленому покої, задрапованому важкими атласними завісами, й обговорюють різні аспекти богослов’я. То було все, чого вона хотіла. Все, на що зважувалася сподіватися. Просто бути біля нього. Поруч — так, щоб можна було вловлювати запах його бороди. І бачити, як переплітаються грубі нитки його сутани. Любити його, просто на нього дивлячись.
Дуже скоро вона збагнула марність цих сподівань. З’ясувалося, що старші сестри монополізували священиків та єпископів за допомогою богословських сумнівів значно витонченіших, аніж ті, що будь-коли спали б на думку їй. На те, щоб бодай трохи наблизитися до отця Малліґена, могли піти роки. Крихітка-кочамма втратила спокій і почувалася у тому монастирі дедалі гірше. На голові під наміткою у неї з’явився алергічний висип, якого ніяк не вдавалося позбутися. Вона помітила, що говорить англійською набагато краще, ніж усі решта, і через це їй стало ще самотніше.
Не збігло й року, відколи вона пішла до монастиря, як батько почав отримувати від неї не надто зрозумілі листи. «Любий мій тату, я здорова і щаслива служити тут Пресвятій Діві. А от Кохінур, здається, не дуже добре, вона сумує за домом… Любий мій тату, сьогодні після обіду Кохінур блювала, а тепер має гарячку… Любий мій тату, схоже, монастирська їжа Кохінур не підходить, хоч мені вона цілком до смаку… Любий мій тату, Кохінур засмучена, бо її рідня, таке враження, ані її не розуміє, ані нею не переймається…»
В уяві преподобного Е. Джона Іпе ім’я Кохінур пов’язувалося лише з назвою найбільшого у світі (на той час) діаманта і більше ні про що йому не говорило. Він тільки дивувався, як це в католицькому монастирі опинилася дівчина з мусульманським іменем.