Що Кохінур — то не хто інший, як сама Крихітка-кочамма, збагнула зрештою його дружина. Вона пригадала, що колись давно показувала доньці копію заповіту свого батька (діда Крихітки-кочамми), де той, згадуючи про своїх внуків, писав: «Я маю сім безцінних перлин, і одна з них — то моя Кохінур». Далі він заповідав кожному трохи грошей та коштовностей, ніде, втім, не уточнюючи, кого саме назвав цим іменем. Мати зрозуміла: Крихітка-кочамма хтозна-чому припустила тоді, що дідусь, пишучи так, мав на думці її. І от тепер, у монастирі, знаючи, що перш ніж лист потрапить на пошту, його неодмінно прочитає мати-настоятелька, вона через багато років воскресила Кохінур, аби повідомити своїм рідним, що має проблеми.
Преподобний Іпе поїхав до Мадраса і забрав доньку з монастиря. Та радо покинула обитель, але повертатися до віри батьків відмовилася й до кінця своїх днів так і залишалася католичкою. Преподобний Іпе розумів, що «репутацію» донька собі таки заробила і навряд чи може розраховувати на заміжжя. Якщо вже у неї не буде чоловіка, подумав він, то й освіта не завадить. І відправив її вчитися до Америки, в Рочестерський університет.
Через два роки Крихітка-кочамма повернулася з Рочестера; звідти привезла диплом фахівця з декоративного садівництва і ще сильніше кохання до отця Малліґена. Від тієї стрункої привабливої дівчини, якою вона була раніше, не зосталося й сліду. За роки, проведені в Рочестері, Крихітка-кочамма розповніла; якщо говорити відверто, вона була тепер страшенно огрядна. Навіть щуплявий і боязкий кравець Челлаппен з-під Чунгемського мосту не витримав і наполіг, щоб за її блузки до сарі йому платили як за чоловічі сорочки.
Аби відволікти Крихітку-кочамму від сумних думок, батько віддав під її опіку ділянку перед Аєменемським Домом, і вона виростила там такий буйний гіркувато-терпкий сад, що на нього приїжджали подивитися аж із Коттаяма.
То був округлий, розташований на схилі пагірка клапоть землі зі стрімкою під’їзною доріжкою навколо. Крихітка-кочамма перетворила його на хитромудрий лабіринт із карликових живоплотів, каменів і ґарґуйлів. Із квітів їй найбільше подобався антуріум. Anthurium andraeanum. Вона зібрала цілу колекцію: мала і «рубрум», і «медовий місяць», і хтозна-скільки японських різновидів. М’ясисті однопелюсткові обгортки суцвіть різнилися забарвленням від чорних у крапинку до криваво-червоних та глянсово-помаранчевих. Прямі, вкриті дрібними цятками качанчики були незмінно жовті. Посеред саду Крихітки-кочамми стояв оточений клумбами з каннами і флоксами мармуровий херувим, який без кінця цюрив сріблястою дугою у мілкий басейн, де цвів один-єдиний блакитний лотос. По кутах басейну ліниво розсілися рожеві гіпсові гноми з рум’яними щоками й у гостроверхих червоних каптурах.
У своєму саду Крихітка-кочамма працювала пополудні. В сарі і в гумових чоботях. Руками у яскраво-помаранчевих рукавицях вона вправно орудувала велетенськими садовими ножицями. Наче приборкувачка левів, впокорювала в’юнкі лози та плекала наїжачені кактуси. Не давала волі деревцятам бонсай і потурала рідкісним орхідеям. Безконечно воювала з погодою і пробувала вирощувати едельвейси та китайську гуаяву.
Щовечора вона мастила собі ноги справжніми вершками і видаляла зайву шкірку біля основи нігтів.
Останнім часом, витримавши понад півстоліття неугавної, прискіпливої уваги, сад занепадав. Полишений напризволяще, він зробився сучкуватий і дикий, наче цирк, де тварини позабували свої фокуси. Бур’ян, прозваний у народі «комуністичним зіллям» (бо у Кералі він процвітав так само, як комуністична ідеологія), заглушив екзотичніші рослини. Тільки лози знай росли й росли, немов нігті на покійнику. В’юнкі рослини крізь ніздрі пробралися рожевим гіпсовим гномам у порожні голови і цвіли там; обличчя гномів при цьому мали такий вираз, ніби вони чи то здивовані, чи то зараз чхнуть.
Причиною такої раптової, безцеремонної відставки стала нова любов. На даху Аєменемського Дому Крихітка-кочамма встановила «тарілку» і тепер, не виходячи зі своєї вітальні, завдяки супутниковому телебаченню владарювала над світом. З причин, які не складно пояснити, це ввело Крихітку-кочамму у стан якогось неймовірного збудження. Причому не поступово, а буквально за один вечір. Білявки, війни, голод, футбол, секс, музика, державні перевороти — все це прибуло одним потягом і висипало на перон одним великим гуртом, який в одному готелі й оселився. І тепер в Аєменемі, де колись найгучнішим звуком був мелодійний клаксон автобуса, можна було, наче служку, викликати до себе хоч війну чи голод, хоч якусь мальовничу різанину, хоч Білла Клінтона. Тож доки декоративний сад чахнув і гинув, Крихітка-кочамма стежила за іграми американської НБА, одноденними змаганнями з крикету та всіма тенісними турнірами серії «Ґранд Слем». У будні вона дивилася «Зухвалих та вродливих» і «Санта-Барбару», де тендітні білявки з нафарбованими губами і штивним від лаку волоссям зваблювали андроїдів та обороняли свої сексуальні імперії. Крихітці-кочаммі припало до душі їхнє мерехтливе вбрання і дотепна, стервозна манера висловлюватися. Впродовж дня їй пригадувалися окремі, часом зовсім не пов’язані між собою уривки їхніх розмов, і вона тихенько хихотіла з утіхи.